Makovka

Київ зранку. Київ вдень. Київ вночі.

Лукашівка.
Люди, затишок і кіт Пісок.

Замальовка про групу відчайдухів з різних куточків світу, які зібрались у інтернаціональному будівельному таборі, щоб відбудувати будинки жителів деокупованої Чернігівщині.

Чому? «А тому що я не можу інакше». Мабуть, для себе не знайду більш влучної відповіді, ніж слова Роберти з Бразилії, яка вже вдруге приїжджає, аби своїми руками сприяти відбудові України.

Хтось пересікає океани, прямуючи в маленьке українське село з США та Австралії. Хтось долає тисячі кілометрів з Чехії на одному єдиному велосипеді. Хтось разом із будинками відбудовує звʼязок зі своїм українським корінням. Хтось, як ми, не дивлячись на недовгий шлях, ламає стіни свого «я роблю недостатньо».

Кожен з них закладає віру в завтра, не знаючи, що буде сьогодні. Віру в єдність, підтримку та допомогу.

Слова значать мало, коли мова йде про .together . Тому долучайтесь, приїжджайте та відчуйте самі.

Щоб вам трохи солодше було донатити на знищення р**ні, серед тих, хто задонатить на банку в шапці профілю від 100 гривень - розіграю свій фірмовий чізкейк і доставлю особисто по Києву 🍰

Все просто:

Закидаєш на банку від 100 грн
(100 грн = 1 шанс, 200 грн = 2 шанси і тд)

15.10 розіграємо смачнееезний чізкейк серед всіх, хто задонатить від 100 грн

P.S. Якщо закидаєш на банку не з додатку monobank, то пиши в коментарях саджанці імʼя, щоб тебе було легше знайти 🐈

важко дивитись не на губи, які не можеш поцілувати, а на Сейнта, якого не можеш вкрасти

поміж інших вона вирізнялася яскравим цвітом та незламністю за будь-яких умов

.

купили рослинки, випили коктейлі, поїли смачнезну домашню лазанью

sounds like a perfect day

Brave! Factory: Day 1


📸:

Мавка лісова (чи Ма-ко-вка, what a coincidence)

ph: .files

Barbie: new reality

всі тести на сумісність, гороскопи і фази місяця сказали, що можна виставляти

Періодично демонструю в інстаграм свою любов до монокольору та еспресо-мартіні

плівка : на 💕

found myself in the spotlight
again
💅🏼

Синьо-жовта ниточка з трубочки з Каштану, що вже 8 місяців зав’язана на моїй руці - як щоденне нагадування, що це ще не кінець. Десь про постійний баланс між життям і війною.
⠀
«Життя» у житті тільки стало більше.
Абсурд, правда? Навчитися жити під тиском постійного страху за життя.
⠀
Піклуватись про себе та свій емоційний стан. Давати шанс на помилку. Знаходити баланс. Відпочивати.
⠀
Обіймати близьку людину. Дарувати посмішку. Говорити. Турбуватись.
⠀
Радіти першому весняному дню. Заставляти квартиру рослинами і книжками. Читати вірші.
⠀
Жити. Не картати за життя.
⠀
Не забувати. Робити все, щоб зняти ниточку з руки, зав’язану на здійснення бажання, що відоме всім.

5,5 років з тим, кого обрала у 16 років. 1,5 з яких, бо мама сказала: «ну наче непоганий був, можливо варто довести ваші відносини до чогось більш серйозного?».
⠀
Це одна з тих історій про аб‘юзивні з обох боків стосунки, коли ти радієш, що вони закінчились, проте, разом з тим - вони тебе зробили тим, ким ти є тепер. Наче непогано вийшло, ні?
⠀
Проте про університет, як і про колишніх - або добре, або ніяк (бо сам обрав). Тож я дякую йому за те, що:
⁃ ще на першому курсі дав мені зрозуміти, що я не хочу бути економістом;
⁃ довів мене до того, що я усвідомила важливість ментального здоров’я;
⁃ навчив працювати під тиском дедлайнів і нелюдської купи завдань;
⁃ навчив робити впевнений вигляд, що ти розумієш, про що говориш, навіть коли це зовсім не так;
⁃ дав мені людей зі схожими психологічними травмами;
⁃ дозволив мені раз в житті застосувати свої знання, пояснюючи колегам, чим важливе ПДВ в бюджеті проєкту.
⠀
А взагалі, то кайфово. Усвідомлювати те, що далеко не кожному вдається взагалі закінчити КПІ, а ти став магістром, навіть попри світову пандемію та повномасштабну війну в твоїй країні.
⠀
І навіть попри це, коли хтось з менших знову мене спитає поради по вибору університету, я вкотрий раз відповім - КПІ.