Tradition of ukrainians

Сватання
Це було особливе дійство з своїми традиціями. Свататись не можна було в середу та п’ятницу (пісні дні) та у травні – все життя будуть «маятись». Найчастіше сватались на Мясниці та від Великодня до Трійці. Хлопець разом з старостами йшов у дім дівчини (якщо не було попередньої змови та впевненості в результаті, йшли коли вже сонце сяде – щоб не світити гарбузом як відмовлять).
Свати в хаті не повинні буди сідати (Якщо сват сяде, то і діти потім у молодих пізно на ноги встануть), пити чи їсти (Якщо пити погодиться, то і діти п’яницями виростуть. Якщо умовлять поїсти, то і діти обжерливістю страждати будуть) доки не дійдуть згоди.
Як батькам він був до душі, отримував їх благословення та рушники від дівчини, а майбутня свекруха пов’язувала їй хустку. Якщо не прийшовся до двору – гарбуза, макогон та глузування (і вдруге посвататись вжене міг).
Після сватання батьки домовлялись про оглядини молодої та визначали день відвідин хати жениха (адже частіше дівчина йшла в невістки і батьки мали бути впевнені, що віддають дитину в хорошу родину).
Після всіх узгоджень та перемовин починалось святкування з піснями та гулянням. Ще кілька століть тому зовсім не дивовижею було сватання дівчини до парубка. Дівчина заходила в дім обранця зі словами: «Прийміть мене, мамо, я ваша невістка». Вона пропонувала хлопцеві руку, не заручаючись його згодою, і їй майже ніколи не відмовляли, бо це могло накликати нещастя.
Була ще й добре знана з книжок традиція, коли злочинця, засудженого до страти, могли помилувати, якщо котрась із дівчат висловлювала бажання взяти його за чоловіка.

Весільні обряди
У весільних обрядах відбилися народна мораль, звичаєве право, етичні норми та світоглядні уявлення, що формувалися протягом століть. Наприклад, збір дружини (весільний похід) молодим, імітація викрадення нареченої (посад молодої), подолання перешкод на шляху до молодої (перейма) — це свідчення давніх форм шлюбу умиканням, а діалог старостів про куницю та мисливця, обмін подарунками між сватами, викуп коси, виплата штрафу за безчестя — своєрідний відгомін звичаю укладання шлюбу на основі купівлі-продажу.
У цілому ж українське весілля поділяється на три цикли: передвесільний, власне весільний і післявесільний. У свою чергу кожен із циклів складався з низки обрядів. Передвесільна обрядовість включала сватання, умовиш, оглядини, заручини, бгання короваю і дівич-вечір. Власне весілля складалося із запросин, обдарування, посаду молодих, розплітання коси, розподілу короваю, перевезення посагу, перезви, рядження. Післявесільний цикл присвячувався вшануванню батьків молодими, прилученню невістки до родини чоловіка. Це обряди хлібин, свашин та гостин.

Народження дитини
Обряди, пов'язані з народженням дитини, прийнято підрозділяти на три цикли: передродові, власне родильні і післяродові.
Передродові обряди покликані сприяти нормальному протіканню вагітності та доброму самопочуттю жінки. Оскільки вони торкалися делікатних справ — чекання родів та появи нового члена сім'ї, то були насичені обереговими діями та повір'ями. Жінку і дитину насамперед оберігали від усіляких несподіванок та неприємностей.
Народженню дитини колись надавали більшого значення: згідно із звичаєвим правом сім'я набувала чинності тільки тоді, коли в ній були діти. Родина без дітей вважалася неповноцінною, а бездітність — нещастям: Хата з дітьми — базар, а без них — цвинтар.
У народі склалась ціла система вірувань, які повинні були оберігати жінку. Породіллі заборонялося, наприклад, споживати горілку, дивитися на змій, зустрічатися з каліками, сліпими та хворими. Нерідко жінка підперезувалася широким вовняним поясом, який слугував за оберег, а гуцулки натягали чоловічі штани, щоб відволікати увагу злих сил.
Отже, в родильній обрядовості поєднувалися як раціональні елементи народного досвіду, так і забобонні та магічні дії.

Гадюка і Ягня (байка Л. Глібова)
Під дубом у гаю жила Гадюка,
Непросипуща злюка:
Усе було сичить-сичить,
Щоб кого-небудь укусить.
Мале Ягнятко там гуляло;
Скік-верть, сюди-туди —
Та якось під той дуб і доскакало,
Не сподіваючись біди…
Гадюка кинулась та й укусила,—
От так, як бач,
Безвинного занапастила.
Ягнятко в плач,
А потім на травицю впало:
— Ох, за що ж, за що? — простогнало…
А бісова Гадюка знов сичить:
— Щоб тут гулять не сміло!
Ти, може, затоптать мене хотіло,—
Вас треба вчить! —
Ягнятко більше не озвалось…
На світі нажилось, награлось…
Затихло… спить…

Колись і між людьми чимало
Таких ягнят попропадало.
Тепер гадюкам час сказать:
Минулися вже тії роки,
Що розпирали боки,—
Дай, боже, правді не вмирать!

Байки
БайкиУ глибині віків бере свій початок байка. Як і міф, вона була однією з перших форм художнього мислення. Байки - це короткі оповідання повчального змісту, на початку, або ж в кінці котрих має бути сформульований висновок чи головна повчальна думка – мораль.
Кожну байку можна розпізнати за кількома її яскравими особливостями. Окрім моралі, котра є сигнальним маячком будь-якої байки, не менш важливою та впізнаваною її особливістю є алегорія. Тобто, зображення одних предметів та явищ через інші. Саме завдяки цьому пересічними персонажами у байках виступають тварини, рослини та речі, через яких байка, наче зі сторони, показує нам нас - людей. Але й самі люди зрідка також можуть бути персонажами байки - однак лише тоді, коли їхні образи виступають символами тих чи інших людських рис.
Окрім цього, байку неможливо уявити без комізму та сатири — її невід'ємних супутників. Адже, як іще краще можна показати непривабливість деяких людських недоліків, як не зробити їх смішними в очах читача? :)

Народні думи
Оригінальним і популярним видом усної народного творчості в Україні є думи. Це великі музично-поетичні твори переважно героїчного змісту про важливі історичні події. Думи виконувалися речитативом, близьким до співу, під супровід народного інструмента - кобзи, бандури або ліри. Звідси й назва мандрівних народних виконавців дум – кобзарі, бандуристи, лірники.
Власне у думах українська історія повстає такою, якою бачило її серце звичайного чоловіка – живою та емоційною, адже кожна дума була не просто епічною оповіддю, а довершувалася ставленням мовця до зображуваних подій, переплітаючись з емоційно насиченими відступами та лірикою. Мандруючи від села до села, кобзарі несли людям не тільки інформацію про різні події, а й ідеї єднання народу, волі та незалежності. З самого свого зародження у думах утверджувалися гуманістичні ідеали, високі моральні принципи українського народу.
Завдяки цим своїм особливостям думи стали чудовим пізнавальним і виховним матеріалом для формування уявлення про український народ як невід'ємну частку світової спільноти

Закінчувався літній цикл днем святої Мокрини, у народі ще кажуть: "Свята Мокрина осінь приносить".
У рештках обрядових дійств, розпорошених по «громових святах», годі дійти первісної суті давніх святкувань наших предків, і лише в Зелених святах і купальському торжестві збережено ядро прадавньої обрядовості літнього циклу.

Літній цикл свят
Літній цикл свят, як і весняний, був заповнений хліборобськими турботами, доглядом за посівами, але не мав чітко окреслених меж. За народними прикметами, його початок визначали останніми днями квітня. За іншими спостереженнями, початок літа пов’язували з періодом, коли на дубах з’являлося листя. Якщо до дня Теодора (29 травня) дуби добре зазеленіли, то й літо мало бути врожайним.
В основі літнього обрядового циклу лежить культ рослинності та магія заклинання майбутнього врожаю, культ сонця та культ померлих. Він включає такі основні свята: Зелені свята (Трійцю), Купайла (Івана Купала), Петрів день (святих Петра та Павла) та призабуті нині свята Лади, Ярила, Громові свята.
З-поміж урочистостей літнього обрядового циклу найважливішими були Зелені свята, які не мають точно визначеної дати, а випадають через сім тижнів після Великодня.

За народними прикметами, Яблучний Спас означає настання осені і перетворення природи. Прийнято вважати, що ночі після Спаса стають набагато холоднішими. В середній смузі України від цього дня вже можуть починатися приморозки, а тому й ка­жуть: «Прийшов Спас, держи рукавиці про за­пас!»
Зі святом Спаса пов'язані різні обжинкові обряди: святять у церкві обжинкові вінки, на ниві ставлять «Спасову бороду» — останні незжаті колосся, які просто на полі урочисто зав’язуються червоною стрічкою і яким приноситься в жертву хлібина. Цей обряд має також назву Велесової, або Дідової Бороди. До церкви несли святити квіти, мак, вірячи, що обсипання свяченим маком перешкоджає ходити до хліва відьмам, а до дому — ходячим покійникам. Після посвяти квіти й голівки маку кладуть за іконами, де вони зберігаються до весни. Весною мак розсівають по городу, а сухі квіти на Благовіщення вплітали до своїх кіс — «щоб не випадало з голови волосся».

Привіт, моя сторінка присвячена українським традиціям, про кожну традицію можна говорити багато цікавого.
Долучайся, мій друже. Україна понад усе.