Yuyiiraki

Щодня без винятку ми бачимо, чуємо й читаємо дурниці. Водночас усі їх роблять, думають, перетравлюють і говорять. Усі ми час від часу буваємо дурнями, які мимохіть верзуть дурниці без важких наслідків. Та поза щоденним фоновим шумом глупства доводиться мати справу з натовпом фахових, коронованих дурнів, дурнів із великої літери. І в цих дурнях, хоч де вони нас спіткають, на роботі чи вдома, немає нічого смішного. Тож чому їхня «популяція» збільшується, перетворюючи дурість із вади на еталон? Французький науковий журналіст Жан-Франсуа Марміон здійснив приголомшливе комплексне дослідження феномена людської тупості.

Наукова розвідка та водночас фантастична пригода від Стівена Гокінґа. Крізь простір-час, мембрани і струни, що рухаються в одинадцяти вимірах, до чорних дір, які ховають у собі безліч таємниць про наш величезний незбагненний Усесвіт. Колись усе почалося з космічного зернятка, що легко вмістилося б у горіхову шкаралупку...

Уявіть, що одного дня ви познайомилися... зі своїми нирками. Бодай з однією з близнючок. І раптом вона починає розповідати вам про себе. Її вага — 150 г, на зріст десь 11 см завдовжки. Нирка каже: «Я маловідома та зневажена, бо знають мене лише як ту, що виробляє сечу в людському організмі. У той час як мої друзі — мозок та серце — вважаються «шляхетними», мене називають «квасолиною», у кращому випадку «бобом». Століттями мене пригнічує така малославетна репутація. Настав час врятувати мою честь і насамперед з’ясувати правду. Ось моя історія».

Декому здається, що анус не таїть в собі ніяких загадок. Але будь-який медик підтвердить, що це нісенітниця. Хтось скаже, що не існує серйозних анальних захворювань. І це твердження так самовпевнено, що навіть небезпечно. Інші вважають, що анус має елементарну анатомічну будову. Однак це не так.

Тіло людини постійно змінюється. Проте існують трансформації, які занадто впадають в око. Плямиста шкіра, зріст Гулівера чи, навпаки, мініатюрність лепрекона, додаткові внутрішні органи — усе це так... дивно. Античність обґрунтовувала все це карою богів, повнею та низкою інших міфічних причин.

Гюго написал очень простую и короткую сказку. Сказка эта про гадкого утенка с прекрасной душой. Гюго хотел сказать слишком много, он хотел описать как настоящая душа не может существовать в современном мире, как ее душат и топят. Как ее терзает существующие несправедливости, злость и жестокость. Как наивная и прекрасная душа, оказавшись в самом сердце ужаса сначала может поддаться этому ужасу, польститься на медовые речи чудовищ вокруг, ведь они же счастливы, всегда так жили и будут жить.

Душа подумает: а почему бы и мне так не попробовать? Ведь я знаю, что я хорошая, я попытаюсь, живя как чудовища, спасти их и весь окружающий мир.

Но нет, такое не работает обычно. Точнее - не все так просто. Душа может обрести покой в собственном счастье, но никогда не сможет сделать счастливым целый мир.

__________
Человек, который смеется, Виктор Гюго
Рецензия: Маша Кот
Оценка: 4.5 # # ☀️☀️☀️☀️🌤