The Institute for Radical Forgiveness Therapy & Coaching Inc.

НЕДОСКОНАЛА Я

Як ми самі перетворюємо своє життя на ПЕКЛО? Вимагаємо від себе неможливого і в підсумку страждаємо від нереалістичних очікувань і знецінюємо себе.
Дайте відповідь собі:
Як часто ви помічаєте в собі недоліки?
Щоразу, дивлячись на себе в дзеркало, що бачите?
На що насамперед звертаєте увагу?
На недоліки чи навпаки, красу?
На чому більше фокус уваги?

Ми - це не лише перелік достоїнств і досягнень, а й нашої недосконалості. Саме ця справжня недосконалість, як шорсткості створюють нашу НЕПОВТОРНІСТЬ І УНІКАЛЬНІСТЬ. Ми не ангели і не ікони, не $100, щоб усім подобатися.

Ми помиляємося, у нас є недоліки, але при цьому кожен із нас ДОСТАТНЬО гарний. Необхідно навчитися жити в ладу з собою: розуміти свої природні обмеження і завжди пам'ятати про те, наскільки ми сильні. Ми можемо стати кращими.

Дозволити собі бути недосконалим. Припинити війну із собою. Це не гарантія стати кращою версією себе, але дає таку можливість. Підтримка себе, повага, безумовна любов до себе. Це умова, щоб будь-які завдання втілювати в життя.

Це свобода. Вірити в себе, відчувати себе цілісною особистістю, навіть якщо ми не ідеальні, і не прагнути бути досконалими.

Тому, Я ДОЗВОЛЯЮ СОБІ БУТИ НЕДОСКОНАЛОЮ

Якщо Бог задумав мене саме такою, з усіма моїми шрамами, та іншими моїми відмінностями, отже, він вважав, що в цьому моя чарівність і родзинка.
Хіба я можу сперечатися з Богом?
Я приймаю і люблю себе такою, яка є.
Я знаю, що можу стати кращою, але це залежить тільки від мене.
Я дозволяю іншим людям бути недосконалими теж.

Коли в серці ЛЮБОВ і ПРИЙНЯТТЯ, все інше несуттєве.
Я дозволяю собі бути, тому що Я Є. Адже Я є, бо дозволяю собі бути.

А як ви ставитеся до себе і своєї Недосконалості?

✅ Уже сьогодні 21.03 - перший дзвінок до Школи РП "Саторі". Ми будемо вчитися любити свою Недосконалість. Деталі в лічку

Прощена неділя

це особливе християнське свято, останній день перед великоднім постом. Цей день – час духовного очищення. За традицією, у Прощену неділю православні просять один в одного вибачення за всі біди та образи, завдані протягом року.

Сьогодні хочеться не просто просити вибачення, а й прощати. І я використовую один з інструментів для роботи з образами - молитви.

МОЛИТВА НА ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ОБРАЗ

"Я знімаю (скасовую) всі програми претензій, необґрунтованих очікувань, ідеалізацій, завищених вимог, невдоволень і образ до самого себе, світу, батька й матері. Я прощаю своїх батьків усією душею і серцем за те, що вони чинили не так, як я того очікував. Я прощаю їх за те, що вони не всесильні і не досконалі, як боги. Я перестаю їх судити, виховувати, переробляти під свій світогляд і дозволяю їм бути. Я люблю їх такими, якими вони є, і прощаю їм усі їхні недосконалості. Я даю їм право на свої помилки і досвід. Я дозволяю і собі бути звичайною людиною і надаю собі право на помилки. Я вчуся любити себе і бути коханим.

У всіх людей, істот і сутностей, кого я свідомо чи мимоволі образив(ла) (словом, думкою, емоційним станом, справою чи бездіяльністю), на кого ображався(лась), прагнув(лась) перекроїти під свій світогляд, критикував(ла), принижував(ла) (словом, думкою, справою), кого обманював(ла), утискав(ла), ігнорував(ла), кому заздрив(ла), лестив(ла), у чиє особисте життя втручався(лась), нав'язував(ла) свою думку, давив(ла) авторитетом своєї особи, за чий рахунок самостверджувався(лась), кого нещадно судив(ла) або кому заподіяв(ла) будь-яку шкоду, я від щирого серця, душею і через дух часу прошу пробачення!

Я прощаю всіх людей, істот і сутностей, які заподіяли мені добровільну або несвідому шкоду, а також прошу пробачити мене за всі мої негармонійні дії або бездіяльність і завдану мною шкоду (душевну, духовну, матеріальну) як за цим життям, так і за минулими втіленнями.

Я прошу Бога енергії усвідомлення, що вивільняються, спрямувати на мій подальший розвиток, подолання невідання, відродження душі, сходження в духовності, перетворення негативних рис характеру, а також на гармонійний розвиток усіх істот Всесвіту.

Усе і всіх, кого і що я не розумію, не усвідомлюю, не сприймаю, не відчуваю, не бачу, не чую, я пробачаю й водночас прошу пробачити мене, якщо я їх не бачу, не чую, не усвідомлюю, не сприймаю, не відчуваю. Прошу пробачити мене через Бога як у цьому, так і в попередніх життях. Усі енергії, що вивільняються, я спрямовую на погашення негативних наслідків, спричинених моїми недосконалостями."

Для ефективності, цю молитву слід читати щонайменше 21 день, по кілька разів на день!

Спробуйте й напишіть свої відчуття

ЯК ЗВІЛЬНИТИСЯ ВІД ОБРАЗ І ПОЧАТИ РАДІТИ ЖИТТЮ

Як часто у вас в житті повторюються неприємні події, особливо у стосунках. Чому? Виникає запитання. Чому так не щастить, чому одне й те саме. Знову "граблі". У психології такі повторювані "граблі" називаються патернами. Звідки вони в нас?

З дитинства, як правило. Батьки - Боги і їхня поведінка - це заповіді для дітей. Це ті моделі, які ми беремо в дар від мами і тата, бабусь і дідусів. Від тих, кому ми безумовно довіряли. І навіть не усвідомлюємо. Ніхто не винен у цьому.

Такий життєвий шлях, так влаштувала природа для нашого зростання і розвитку.
Що ж робити?

Я, Ірина Маноха, вважаю, що потрібно прощати. Прощення - це не про те, щоб виправдовувати дії іншої людини. Прощення - це звільнення своєї психіки від подібних травм минулого. Починати потрібно з того, що найбільше турбує. Радикальне Прощення змінило моє життя дивовижним чином. Тепер я провідник Прощення і допомагаю людям пройти свій шлях і зробити своє життя щасливішим.

Глибинні негативні переконання в нас від батьків, як правило, або дуже близьких людей. Наприклад, пробачивши батьків, ви зможете змінити своє життя.
Ви зможете записати нові переконання: щасливі стосунки в сім'ї - це легко і просто, що жити в любові - це ваша нова норма.

Як?

Я запрошую до ШКОЛИ РАДИКАЛЬНОГО ПРОЩЕННЯ "САТОРІ". Легендарний формат: 20 випусків і 150 випускників уже змінили своє життя.

Я кристалізувала свій 10-й досвід психотерапевта і практики Радикального Прощення у форматі Школи.

Ми почнемо з розуміння причин образ і почуття провини, а закінчимо глибокими змінами переконань, прощенням і прийняттям себе.
Я дам інструменти як працювати з образами і навчу не ображатися. Ви, нарешті, зітхнете вільно і станете Автором свого життя.

Тепер школа доступна і в ОНЛАЙН.

Встигніть на Перший дзвінок 21 березня. Деталі в коментарях

Ніхто не може змусити вас почуватися неповноцінним без вашої на те згоди.

15 березня в 18.00 провожу практику, яка зцілює душу, покращує настрій і звільняє від негативу -
Звільняюче Дихання САТОРИ.
Київ

🌷Весна - це новий подих життя. 🌷

Вітаю тебе із цим весняним святом і бажаю, щоб у кожної з нас в серці жила безумовна любов.

Коли в душі Весна, то Любов'ю серце наповнюється. Любов у душі серце окрилює і ти здатна перетворити світ і зробити його кращим для всіх нас.

Ти найкраща, пишайся собою! Ти смілива, незламна, чуйна, ніжна, яскрава, амбітна, неймовірна! Ти загадкова, таємнича, ти робиш все , що в твоїх силах, там де ти є.

Ціни себе, люби себе, ти надихаєш на життя.

Жіночий маніфест нестраждання

Я не люблю страждати.

Мені не подобається плакати, згадуючи про будь-кого. Я люблю згадувати з радістю. Перегортаючи, як сторінки фотоальбому, епізоди своєї пам'яті, мені подобається думати, як же смачно й цікаво це було. Мені не подобається прагнути щось викреслити або замазати чорною фарбою.

Я не люблю плакати вдень, бо тоді туш - по щоках, і я схожа на нещасну, добряче експлуатовану ляльку, придатну хіба що для других ролей драматичних вистав у ТЮГу.

Я не люблю плакати в подушку, тому що вранці обличчя пом'яте і опухле, і це не поясниш у вівторок тривалою вечерею в ресторані. Через мішки під очима можна сміливо додати років десять, і то якщо плакала півночі, або двадцять п'ять, якщо заснути так і не змогла. Я не люблю, коли повз дзеркало пробігаєш, не обертаючись.

Я не люблю плакати ночами, бо потім не можеш заснути, і це зовсім не так приємно, як коли тобі це не дає зробити чоловік. Це бісить. Весь день голова гуде, як мідний таз, і всі міркування обмежуються рефлексами та інстинктами.

Я не люблю страждати, бо починаю відчувати своє серце. Воно чітко нагадує про своє існування гнітючим або пронизливим болем. Це, звісно, здорово відчувати, де саме розташована грудна чакра, але коли чуєш кожен свій крок і кожен подих, це лякає.

Я не люблю страждати, бо не можу дихати. Страждати - це як вдихнути один раз і забути видихнути. Ти ніби дихаєш, але видихнути не можеш. А не дихати - отже, не жити.

Я не люблю страждати, тому що мої очі назавтра не блищать. Вони не блищать і післязавтра, і через три дні теж не сяють. З них зникає життя, і я стаю жалюгідною і непомітною. Мені здається, я розчиняюся.

Я не люблю страждати, тому що, напевно, товстію або худну в цей час, я толком не знаю. Я просто перестаю помічати, що їм і що взагалі зі мною відбувається.

Я не люблю страждати, тому що мені стає себе шкода. Майже завжди, майже скрізь і майже без перемикання. Від цього я можу заплакати в будь-якому місці: хоч у метро, хоч у магазині. Мені все одно, що подумають інші, але сльози - це все ж таки щось інтимне.

Я не люблю страждати, тому що я перестаю прагнути: укласти волосся, зробити макіяж, каву, читати, дивитися, працювати, жити. Щось я, звісно, роблю, але згадати, як правило, не можу - працює автопілот.

Я не люблю страждати, тому що я не можу любити. Нікого. Навіть себе. Я перестаю помічати свої потреби й оцінювати реальність, і з часом усе летить у тартарари.

Я не люблю страждати, тому що я перестаю заробляти. Я не можу зосередитися, і від цього не можу почати що-небудь робити. Коли я хоч трохи перестаю страждати, то легко можу знову впасти у відчай від того, що нема за що купити те, що допоможе припинити це кляте страждання.

Я не люблю страждати, тому що стаю нікому не потрібною. Я і сама для себе страждаюча - не розважальний захід, а для інших - і поготів. Люди люблять щасливих людей.

Я не люблю страждати, але я все ж іноді це роблю. Тому що я жива і мені боляче. Зараз я розумію, що болить живому і відчуваючому, і проживаю цей біль. Коли я страждаю, я занурююся в себе. Можливо, в цей період я дізнаюся про себе більше, ніж коли б то не було. Я розумію, що все не даремно, і це посилює мій зв'язок із Космосом.

Я страждаю, але я не злюся. Я відчуваю вдячність - я живу. Мільйони тих, хто хотів би, але їм уже не болить.

Я йду далі. З тим, що я зрозуміла. Туди, де я не страждатиму, у всякому разі, хоч якийсь час. Я знаю, Всесвіт, що ти не залишиш мене без можливості дізнатися про себе що-небудь новеньке.

Автор: Лілія Ахремчик

Я - ЖЕРТВА? Як так вийшло?
Жертвою не народжуються, а стають. Синдром формується в процесі дорослішання і розвитку.

Причини:

- Психологічна травма. Батьки - жорсткі й авторитарні. З дитинства критика, приниження, ігнорування. Особистість пригнічена. І роль жертви як захист і броня, яка з часом стає "шкірою" і другою натурою. Особливо яскраво видно на підлітковому віці, коли діти емоційно нестабільні.

- Гіперопіка. "Закохані діти", коли батьки надмірно опікуються, контролюють кожен крок. Діти звикають до того, що за них усе вирішують, жаліють і рятують. І так триває вже і коли подорослішають - впадають у роль жертви, щоб отримати бажане та уникнути відповідальності.

- Сімейні обставини. Це більше для жінок, у яких жорстокі чоловіки. Через сімейне насильство і формується синдром жертви. Питання як вони таких обирають - дивимося в дитинство.

- Повторення сімейного сценарію. Жертовність - цінна якість у поколіннях. Мати страждала заради сім'ї: дітей і чоловіка. Пожертвувала собою і дочка несвідомо копіює модель поведінки мами.

- Переломні події. Пов'язано з великими втратами в житті: дому, близьких. Усе було і все втрачено. Психіка не може з цим впоратися і ось - Жертва.

- Пропаганда страждань. Пов'язано здебільшого релігією, де жертовність є символом очищення душі. А вміння терпіти - гарною якістю. "Бог терпів і нам велів".

- Вузькість світогляду. Коли немає бажання розвиватися, змінюватися, а вибір за простими схемами поведінки. І завжди є виправдання - немає зв'язків, криза, здоров'я немає. Жертві ж легше.

Якщо чуєте таке:
- Мене ніхто не розуміє.
- У мене нічого не вийде.
- Зі мною щось не так.
- Я не можу це зробити.
- Це так несправедливо по відношенню до мене.
- Світ такий жорстокий.
- Тобі легко говорити.
- У мене немає на це часу.
- За що мені це?
Будьте уважні - ймовірно перед вами типова Жертва.

Якщо впізнали себе і хочете щось змінити, то запрошую до Школи РП "Саторі". Перший дзвінок - 21.03. Деталі в лічку.

ВЕСЬ СВІТ ПРОТИ МЕНЕ!
Не тіште себе😉

Якщо ви шукаєте, хто винен у ваших невдачах, водночас звинувачуючи інших і виправдовуючи себе коханих, і нічого не робите, щоб виправити ситуацію, то вітаю. У вас синдром Жертви. Це коли все у вас ПОГАНИЙ, але ви відчуваєте себе ДОБРЕ. Такий ось парадокс.

Головною причиною такого стану є низька самооцінка. Жертви ПОСТІЙНО сумніваються у своїх силах і можливостях, применшують свої таланти і якості, і, як без цього, знецінюють спочатку свою працю. А потім і інших. У такому стані жертви "плюють" на свої бажання і живуть " забаганками" близьких, друзів, колег. А співчуття і жалість до них оточуючих лише підживлюють "цілющою силою" такий стан.

Синдром Жертви - це ціла Стратегія поведінки, яка їм Зручна.

Жертви люблять себе Жаліти і їм це ДУЖЕ подобається. Їм ВИГІДНО це, тому що:
- Стабільно і Безпечно.
Скаржачись на життя, жертва не поспішає шукати вихід із ситуації. Постійні сварки, робота, від якої нудно, маленька зарплата. Це дає відчуття безпеки. А змінити життя - це піти на невиправданий ризик. Треба ж узяти відповідальність, докласти зусиль, а навіщо? Простіше знайти винних, ніж шукати шляхи для змін.

- Допомога і співчуття.
У жертви завжди знайдуться ті, хто захоче її врятувати. У ролі рятувальників виступають ті, хто готовий допомогти фінансами, вирішити їхні проблеми або поспівчувати. Адже слабким потрібно допомагати, оберігати і захищати. Жертва отримує увагу та турботу. Для жертви характерно відчувати почуття внутрішнього безсилля, мати звичку скаржитися і випрошувати жалість до себе.

Жертв усі жаліють (хоч усередині вони дратують), багато чого дозволяють і пробачають. Як результат - Жертві немає сенсу ні до чого прагнути. Роль Жертви - головна роль у житті. У них усе добре.

Знайоме?

І тому, якщо ви усвідомлюєте себе в ролі жертви, але не розумієте, як узяти за себе відповідальність і припинити всіх звинувачувати та скаржитися на життя, запрошую вас до Онлайн-школи Радикального прощення "Саторі".

✅ Перший дзвінок - 21.03.24. 6 тижнів шляху від жертви до Автора свого життя. Деталі в Директ.

💜 Якщо ви знаєте людей, яким дана інфо корисна, надішліть їм цей пост, не шкодуйте їх 🙏

ЖИЛА БУЛА ДІВЧИНА,
яка у свої сорок + дуже хотіла бути коханою! І робила все для цього!

Вона думала про оточуючих, їх комфорт, щастя і затишок. Намагалася всіх задовольнити і всім догодити!

Віддавала весь свій час чоловікові й дітям, не залишаючи для себе. Ну щоб точно любили і цінували.

Прасувала сорочки, готувала сніданок, терла перед їхнім приходом пил, не звертаючи уваги на біль у спині й бажання полежати.

Замість зустрічі з подружками, ходила на другу роботу, а замість масажиста, драїла його машину, збирала в школу портфель і робила уроки.

Відмовляла собі в покупках: платтячко, помада, кава з коліжанками... Ні! Дітям і чоловікові важливіше. Усе їм, усе, собі нічого. Адже думала, що точно так любити більше будуть, але щось не виходило. Усі старання залишалися непоміченими, а жертви не оцінені. І здавалося, навпаки, на її величезний подив, любили її все менше...

- Що я роблю не так? - одного разу заплакала дівчинка.
- Не любиш себе? - раптом відповів їй Всесвіт, який давно спостерігав за нею. Всесвіту було шкода дівчинку, адже вона так старалася. - Ти не робиш найважливішого! Тебе навчили, що можна отримати любов за щось. За помитий посуд, гарну поведінку і чисту підлогу. І ось ти стараєшся, зі шкіри геть лізеш, усе робиш, щоб тебе за це любили, а результату немає. Тільки в такому режимі його і не буде.

- Як?! - зітхнула дівчина.
- Та ось так, - усміхнувся всесвіт. - Любов не заслуговують! Її випромінюють, а потім притягують і примножують! Тобі ж нічого випромінювати, а тим паче притягувати й примножувати... Як тебе будуть любити інші, якщо ти себе не любиш? Як вони можуть тебе цінувати, якщо ти сама себе не цінуєш?
- Але я ж усе для них...........
- А даремно! Для себе пора! - сказав Всесвіт, розчинившись у веселці.

Дівчинка подумала, подумала і почала любити себе! Важко спочатку було, не звично. Та й близькі нервували, почали обурюватися... Але дівчинка не звертала уваги і все одно любила себе! І любила вона себе все більше і більше! І раптом весь світ почав її любити у відповідь! І близькі помітили яка вона прекрасна і полюбили з усієї сили! І не за щось, а просто так!

©Василіса Савицька

Любити себе - це основа, щоб бути щасливою

▶️ Як полюбити себе? Приходь в Онлайн Школу Радикального Прощення і навчишся. Деталі в приват.

Що таке любов до себе?

З погляду психології любов до себе включає кілька складових:
✔️ цінність;
✔️ дотримання особистих кордонів;
✔️ впевненість;
✔️ легкість;
✔️ активність.

А ви знаєте що:

Любов до себе - це не егоїзм.

Любов до себе - це піклуватися про себе. Не знищувать себе і не шкодити собі.

Любов до себе - це не спілкуватися з людьми, які роблять тобі боляче і погано. Це сміливо сказати - "зі мною так не можна".

Любов до себе - це коли ти сам задаєш правила, за якими з тобою можна взаємодіяти.

Любов до себе - це коли ти будуєш своє життя навколо себе, а не навколо когось іншого.

Любов до себе - це коли ти присвячуєш своє життя самому собі. Коли ти не залипаєш і не чекаєш. Ти спілкуєшся з оточуючими, але в тебе є особисті кордони, і тобі комфортно.

Любов до себе - це коли ти відповідаєш за себе, ти береш 100% відповідальність за всі свої вчинки.

Любов до себе - це усвідомлення своєї цінності. Я знаю, що у мене є дари і таланти, і я цим користуюся.

Любов до себе - це робити те, що тобі подобається, а не іншим.

Любов до себе - це повага до себе самого.

Любов до себе - це бути чесним. Із собою та іншими. Тому що чесним бути легко і приємно. Це свобода.

А що для вас любов до себе? Пишіть у коментарях.

Про це марафон "Фенікс. Відродження з попелу".
МАРАФОН для тих, хто готовий почати ЖИТИ і РОЗВИВАТИСЯ, ЦІНУВАТИ і ЛЮБИТИ СЕБЕ. Старт марафону вже завтра. Деталі в приват.

Це взагалі реально - пробачити себе?

Прощення себе - це процес. Це терапія і зцілення. Адже образи, почуття провини, сором - це ті каменюки, які ми носимо в себе на плечах. Вам не важко?

Так, пробачити себе не легко, але все можливо.

А давайте поміркуємо, чому я не можу/не хочу пробачити себе?

1. Хибне ставлення до себе.

Я настільки звикла себе засуджувати і знецінювати (я в усьому винна; я не впораюся; у мене все одно не вийде; так, хто я така, щоб це мати), що навіть не даю собі шансу бути іншою.
Звідси, як наслідок, засудження інших (в інших є все, а я за бортом життя). Засудження - наслідок гордині, ви граєте роль "Бога", який судить і виносить вирок. НЕОСУДЖЕННЯ - КЛЮЧ ДО ЛЮБОВІ.

2. Я не даю собі права на помилку.

Треба прийняти той факт, що помилки, це нормально. Ми накопичуємо досвід тільки роблячи помилки. Без помилок ми не розвиваємося. Помилка - це наші уроки, які ми повинні пройти і йти далі. Здатність долати труднощі, це і є показник розвитку.

3. Думка, що прощення = слабкість.

Прощення - це не потурання слабкостям, а визнання своєї помилки і позитивне ставлення до себе. Це взяття відповідальності за свої вчинки.

Чому це важливо?

Просто без справжнього прощення себе - ви не можете йти вперед і розвиватися. Ви постійно йдете в самобичування і покарання себе. Цей процес поглинає всю вільну енергію. Хронічне почуття провини і сорому заважає радіти, жити повноцінним життям.

Складно почати позитивно думати про себе, але ЦЕ ВАРТО ЗРОБИТИ. Адекватно оцінювати те, що ви можете змінити і те, чого не можете. Навчитися засвоювати уроки своїх помилок, перезавантажуватися і йти далі без вантажу негативних емоцій. Такий Шлях, таке наше Життя.

Про це марафон "Фенікс. Відродження з попелу".
МАРАФОН для тих, хто готовий почати ЖИТИ і РОЗВИВАТИСЯ.
На марафоні ми будемо прощати себе, приймати себе і зробимо перші кроки до любові до себе. Ви хочете почати нове життя?

Пишіть у коментарях ХОЧУ НА МАРАФОН я і надішлю деталі про марафон у приват.

Якщо тобі боляче...

Якщо ти почуваєшся надломленою і хочеш заплакати, знай, тобі не буде боляче завжди. Я знаю, бувають моменти, коли хочеться просто ПОСЛАТИ ВСЕ ДО ЧЕРТІВ! Тобі буде боляче завтра і післязавтра, поки триває війна, але одного разу біль мине. Навіть якщо ти думаєш, що краще вже ніколи не буде - це не так. Так, зараз тобі здається, що гірше нікуди, і ти не знаєш куди подіти цей біль.

Просто знай один секрет про себе:
Не турбуйся. Усе тимчасово. Ти витримаєш, ти з усім впораєшся. Просто знай це і вір. Бог завжди з тобою. Ти під Його захистом. Завжди.
Ти впораєшся. Ти дуже хоробра.
Нічого не тримай у собі. Відпусти всі образи, прокричи їх на весь світ, виплач останні сльози і живи далі.
Це життя. Так, воно складне. Воно потрібне тобі для того, щоб ти розкрила всі свої дари і таланти, які вже у тебе є.
Це мине, сніг розтане, і весь біль, що ти накопичила за багато місяців - мине.
Щастя поступово наповнить кожен твій день і в твоєму серці розквітне весна.
Бережи себе. Не засуджуй, не критикуй. У такі моменти ти забуваєш, що всередині тебе - світло. Неважливо, що трапиться або вже трапилося. Важливо, що коїться у тебе всередині.
Стань для себе найкращим другом. Підтримай себе. Усвідом свою цінність.
Ти все, що в тебе є. У тобі достатньо любові і світла.
Бережи себе...

Навколо йде війна, але ти у себе одна. Так, все набагато складніше, але це варто робити.

Про це марафон "Фенікс. Відродження з попелу".
МАРАФОН для тих, хто готовий почати ЖИТИ, відродивши себе.

На марафоні ми будемо прощати себе, приймати себе і зробимо перші кроки до любові до себе. Ви хочете жити своїм життям?

Пишіть у коментарях ХОЧУ НА МАРАФОН я і надішлю деталі про марафон у Приват.

13 лютого Міжнародний день любові до себе

Я люблю себе

Себе любить мене

Мене любить Я

І разом ми щасливі

Нагадую, що сьогодні закінчується рання ціна на марафон Фенікс. Відродження з попелу. Марафон про прощення, прийняття та любов до себе. Деталі в лічку

16 лютого в 18.00 провожу практику, яка зцілює душу, покращує настрій і звільняє від негативу -
Звільняюче Дихання САТОРИ.
Київ

Одне з найщасливіших рішень мого життя — це дозволити людям думати про мене все, що їм спадає на думку. Зрештою, це їхня голова, їхні думки, і їхній час, витрачений на те, на що вони вважали за потрібне. При чому тут я?

І — настала чудова свобода. Мені не страшно нікого розчарувати! Я жодної хвилини не витрачу на суперечку. Не вступлю в жодну дискусію. Не стану доводити свою правоту, або неправоту ... Мені ліньки.

І я дуже шкодую того часу, коли було не ліньки… Не ліньки спілкуватися через силу з тими, з ким не хотілося цього робити… Не ліньки вести тупі розмови та листування з нецікавими мені людьми, які побажали навісити на мене суб'єктивний ярлик СВОЇХ, а не моїх комплексів, або обговорити зі мною те, що я не бажаю з ними обговорювати… Не ліньки було говорити ТАК, коли все всередині вимагало НІ… Не ліньки виправдовуватися за свою думку, яку я ніколи нікому не нав'язую, але й не прошу переконувати мене.

Вчіться цієї ліні, хлопці. Тому що саме вона заощадить вас для головних людей вашого життя. Дозволить допомогти тим, кому справді потрібна ваша допомога, не викинувши на смітник час на тих, кому потрібно переливати з порожнього в порожнє… Дозволить дати свободу і тим, хто вас терпіти не може, але при цьому наполегливо чогось лізе у ваше життя, щоб доповісти про це ... І ще ця ліньки зробить чудове генеральне прибирання вашого життя, після якого в ній буде тільки те, що вам необхідно.

Звільнитися від зайвого на будь-якому рівні — одна з умов збереження психологічного здоров'я та й будь-якого іншого теж.

Тому що ніщо не руйнує нас так, як залежність від чужої думки, і насильство над собою, в якому ми постійно прагнемо виправдати чиїсь очікування, і для всіх бути добрими.

Пошкодуйте себе! Не беріть на себе обов'язки емоційно обслуговувати тих, хто вирішив, що їхня думка про вас має вплинути на ваше життя.

Ніхто, крім вас самих, на ваше життя не повинен впливати. Тому нехай думають про нас... поки їхнє життя йде. А ми житимемо... поки вони думають.

Ліля Град

Запрошую вас на марафон "Фенікс. Відродження з попелу", на якому ми будемо вчитися чути себе, відстоювати себе, бути справжньою. Деталі в личку.

ЯК ПОВЕРНУТИ ЦІЛІСНІСТЬ КОЛИ НАВКОЛО ВІЙНА

2 роки війни. Безсилля, страх, обстріл. Не так, не те, недостатньо – зробили, подумали, допомогли. Скільки подібних думок, закидів ми зробили за час війни. Ми шкодуємо і звинувачуємо себе, що виїхали чи, навпаки, що залишилися з дітьми вдома та виживаємо під звуки вибухів. Все наше колишнє життя зруйноване. Не буде вже так, як було.
Але життя продавжуєтья - лише по-іншому. Війна - потужний трансформаційний досвід. І щоб він зробив нас сильнішими, і ми повинні ЖИТИ, а не ВИЖИВАТИ.

Ми вже навчилися багато чого і стали «незламними». А що з «кукухою»? Там все сумно, на жаль. Вона «плавиться» з кожним новим обстрілом, навіть якщо ми за тисячі кілометрів, але бачимо новини із Херсона, Одеси, Миколаєва, Києва. Нас накриває гнів безсилля, ненависті та жаху втрати. Це емоції, які руйнують нас зсередини. Ми не вибирали війну, її нам принесли.

Але щоб ВИЖИТИ і ПЕРЕМОГТИ, потрібно навчитися справлятися з НЕГАТИВНИМИ ЕМОЦІЯМИ, АДАПТУВАТИСЯ під нову РЕАЛЬНІСТЬ і наш важливий ФРОНТ – це стабілізувати свою психіку.

✅ЯК? Про це мій марафон.
Ми працюватимемо над собою. Ми не прощатимемо ворога за його вчинки. Радикальне Прощення – це для нас, не для них. Працюватимемо з нашою психікою та психосоматикою.

ПРОСТИТИ СЕБЕ, звільнити себе від почуття ВИНИ, що руйнує себе злості та ненависті, ЩОБ АДАПТУВАТИ психіку до життя в новій реальності за допомогою методу РАДИКАЛЬНЕ ПРОЩЕННЯ та інших практик.

Під час війни оголилися травми, які й так були «запечатані», але тепер вони «вибухають» – відкладати їхнє рішення психіка не в змозі і просто від навантаження «пливе» та «розриває» мозок на дрібні частини.

Ми працюватимемо з собою коханою – найдорожчою людиною у нас. Цей марафон про прощення себе та ВІДРОДЖЕННЯ З ПОПЕЛУ як ФЕНІКС.
Ми збиратимемо себе з уламків у ЦІЛІСНУ ОСОБИСТІСТЬ, яка ЖИТИМЕ, ЛЮБИТИМЕ та БУДЕ ВДЯЧНА!

✅ ВАЖЛИВО! ПЕРШІ 3 дні БЕЗКОШТОВНО.
❤️ До 13.02 – «Рання ціна».

😘 Детальніше в лічку. Пишіть Хочу на Фенікс у коментарі і я напишу вам.

Я НЕ ВАЖЛИВА
Про неприйняття себе

- Мамо, я хочу виступати на сцені, танцювати. Запиши мене в школу танців.
- Ти що хочеш виблискувати голою дупою на сцені? Хочеш бути повією? Не бувати цьому, поки я жива.
Отже, не можна отримати те, що хочу. Мої бажання не важливі. Іншим видніше.

- Ну чому не можна бути такою як Маша? Вона і вчиться добре, і на піаніно грає. Що з тобою не так?
Отже, зі мною щось не так. Я ні на що не здатна. Інші кращі за мене.

- Матусю, подивися, я приготувала вечерю.
- Господи, що ти накоїла? Хто все це буде мити? Як можна було розвести такий бруд? У тебе що, руки з дупи?
Отже, я нічого не можу зробити правильно. Я - рукожоп. Мною незадоволені.

-Поглянь на себе, кому ти така потрібна? Ти без мене пропадеш. Бідолашна ти моя.
Отже, я погана, недостатньо гарна, неприваблива. Я не гідна ...

Бачиш чого захотіла. Губу закоти. У нас грошей немає НА ТВОЇ ЗАБАГАНКИ.
Отже, я не гідна грошей і гарних речей.

У підсумку "дівчинка":
🔸 виконує бажання інших людей, ігноруючи свої,
🔸 дозволяє оточуючим критикувати себе, хоча дуже боїться цього,
будь-яку свою заслугу приписує іншим, переконуючи, що я б не впоралася з таким складним завданням,
🔸 компліменти не приймає - це не про мене, це жарт. Або навіть небезпечно і від неї щось хочуть,
🔸 гроші на себе не витрачає, купує собі речі тільки за потребою і де подешевше.

Крім того, дівчинка часто буває замкнута, дратівлива і приховано агресивна. Вона постійно в захисті й готова до відбиття нападок і насмішок. Частіше дивиться на себе чужими очима, підлаштовується, залежить від чужої думки, не приймає своєї унікальності та цінності.

Якщо ці історії про тебе, то запрошую на марафон "Фенікс. Відродження з попелу". На марафоні ми будемо прощати себе, приймати себе і робити кроки на зустріч до себе. Деталі в лічку

ЧУЖА ДУМКА ЯК ЗАЛЕЖНІСТЬ

Ми як особистість формуємося і живемо в суспільстві, соціумі. Спілкування і взаємодія один з одним - основа для виживання і розвитку. Ми любимо схвалення, підтримку. Але вигрібаємо і критику. Отримуємо поради та рекомендації. Так потроху починаємо залежати від чужої думки. Що люди скажуть? Так народжується залежність.

А де залежність - своєї думки немає. Ми залежні від інших людей, їхніх дій та оцінок. Нам же від цього некомфортно і почуваємося невпевнено без схвалення чи чиєїсь підтримки. Життя начебто наше, але, веде нас по ньому хтось інший. І як результат: не хочемо приймати свої важливі рішення в житті. БЕЗ ВІДПОВІДАЛЬНО живемо. А що люди скажуть?

А як так виходить? Чому? А тому що:
- звикли з дитинства.
Батьки авторитарні, нав'язували свою думку, ігнорували ваші бажання і думки. Агресія в сім'ї. Мама чи тато завжди мають рацію, і дитина повністю їм підпорядковується. Щоразу будь-яку дрібницю потрібно було заслуговувати через відповідність очікуванням.

- низька самооцінка.
Коли ми мало віримо у свої здібності, не відчуваємо свою цінність, ми шукаємо зовнішніх підтверджень, щоб компенсувати свої "недоліки". Щоб здаватися хорошими для тих, хто виглядає цінним і важливим, доводиться слідувати їхнім правилам. Ми шукаємо впевненості та схвалення від інших, щоб підтвердити собі, що "я нормальна", "я гідна", "зі мною все ОК".

- суспільний тиск, соціальні мережі.
Зараз існує купа стандартів та очікувань, яким ми маємо відповідати. У соціальних мережах життя людей виставлене на загальний огляд і ми починаємо порівнювати себе з іншими. Лайки, коментарі та перегляди стають показниками нашої самооцінки, посилюючи залежність від чужої думки.

Щоб подолати залежність від чужої думки, необхідно розвивати впевненість у собі та своїх здібностях, навчитися ухвалювати рішення самостійно, не озираючись на думку інших людей. На марафоні "Фенікс. Відродження з попелу" ми будемо пробачати, приймати і робити кроки на шляху до любові до себе. Деталі в Директ.

Продовження в наступному пості.