Stvorennya

Поки хтось дозволяє собі недоречним чином висловлюється про активістів, я дозволю собі написати пост про людей, що боролись, що створювали, що більш за все були віддані мистецтву і Україні, що віддали життя за свою жагу. Про молодь шістдесятих - дисидентів.

Шістдесяті. Період залаковоного волосся, штанів кльош та джазу, період, коли повітря трішки вільніше виходить з легень, період відлиги. Період що залишив нам надзвичайно талановитих митців.І спершу вони не цікавились політикою, але швидко політика зацікавилась ними.

Так з’явилось дисидентство. Рух відкрито піддавав сумніву комуністичну ідеологію, займався розслідуванням та відстоював права української культури, прав людини, свободи особистості. Це не могло залишитися лише у «своїх колах», тому це вмить перетворилося на боротьбу між КПРС та молодими митцями.

Клуб творчої молоді

Влаштовували літературні вечори, знайомились, писали музику і прозу, пили і веселились, і слухали заборонений джаз, і висловлювали заборонені думки.

«Коли я їхав в Москву, щоб я там остаточно не омосколізувався вони саджали мене на потяг. Людей 20…30…40 і всі реготали, співали, танцювали, бісилися, як могли. Це і був для мене такий «клуб творчої молоді»» - Драч.

Клуб функціонував у приміщенні кінозалу Жовтневого палацу (Київ, прям навпроти головної будівлі КПРС) Головою клубу було обрано режисера Леся Танюка. Клуб поділявся на п'ять секцій за інтересами: письменницька, художня, музична, кіно, театральна. До клубу входило багато студентів київських вишів.

У березні 1962 року художники Алла Горська, Людмила Семикіна та чоловік Горської Віктор Зарецький підняли питання про незадовільний стан української мови і культури в УРСР. Іван Світличний, Іван Дзюба та інші представники інтелігенції підтримали цю дискусію.
Великий резонанс мав літературний вечір пам'яті Леся Курбаса, що проводився 12 травня 1962 року. Саме в таких заходах команда КТМ і бачили ліберальне відстоювання інтересів українського нутра. Ідея вечора належала відомому українському режисерові Миколі Шейку він залучив багато творчих особистостей задля огранізації заходу , але той був зірваний КПРС. Виставка художників-студентів котра за завданням КДБ була розгромлена бригадмілом при Ленінському РК ЛКСМУ не вцілиліла, а присутні перемістилися із творчого вечора до відділку поліції.

На вечорі пам'яті Миколи Куліша поет Микола Бажан вперше порушив питання про репресії 30-х років. Клуб запровадив щорічне громадське вшанування пам'яті Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки.

«Комісія КТМ почала перевіряти чутки про жахливі сталінські поховання. Року 62 чи 63 ми дісталися туди , до Биківні, втрьох -Горська, Симоненко і я.
Місце як місце, горби, трава, земля вигинається під ногами, пасуться кози, а на рівному місці посеред лісу хлопчики грають у футбол. Василь: « А ти подивись чим вони грають.». Пацани гралися маленьким дитячим черепом, простреленим двічі… Алла відійшла, розплакалась, довго не могла говорити. Місцевий дідусь під чаркою о повів нам про те що творилось тут після літа 1936 року «за зеленим парканом», яким було огороджене це страшне місце…Василь всю дорогу мовчав , а коли ми вже йшли додому зачитав мені такі вірші
«ми топчемо і ворогів і друзів
О бідні йорики всі на один копир
На цвинтарі розстріляних ілюзій уже немає місця для могил «
Десь Танюк «Вбитий
спогад» з книги «Червона тінь калини»

Був створений меморандум з метою заклику влади розслідувати вбивства часів Сталіна , але дух його культу ще не покидав вулиці . Особливо пройнявся цим поет Василь Симоненко . і відповідь від влади не заставила довго чекати . Нові арешти , нові заслання.
В 1963 році Симоненко потрапив до рук поліції
« Я думаю що це не випадок
Його міліціонери із Сміли ( Черкащина) здається якоїсь забрали й відвезли і стали бити , побили люто і після цього він довго не міг собі дати ради «- Іван драч
Колеги ледве відшукали Симонека на другий день Забрати його дозволу тільки після того як втрутився секретар Смілянської міськомата партії . Після того побиття Симоненку важко занедужав .
« І Василь написав мені листа Коли дуже хворий був, в лікарні Лежав, а я пишу до гори черева пишу ,бо не можу . А вже за кілька місяців, 13 грудня 1963 його не стало»
«Найбільше люблю землю, людей, поезію і ненавиджу смерть Найбільше боюся що прийде до близьких друзів. Більше мені про себе сказати нічого». - Василь Симоненко .

Але смерть поета , на жаль, була лише початком.
« нас уже засікли, по зразу за нами туди приїхала якась машина . Звідти висіли «мистецтвознавці у цивільному» (безпомилково вгадуємий Типаж!) Розмістилися недалеко не криючись . «Дивись, нас фотографують!»,-голосно сказала Алла, вийняла гребінець , зачесала свою білу Кучму , ще й мене зачесала до ладу. «Тепер готово» - і ми повернулися до наших «друзів» , одверто позуючи.»- Михайлина Коцюбинська з Аллою Горською на похоронах Симоненка

Нас вчать, що медіа будується на правилі «Трьох С»: смерть, с**с та страх. Вчать, що вонo будується на бруду, на фейкових новинах, які викликають залежність від відчуття незахищеності.
Ці «Три С» заповнюють наш мозок сміттям, яке обмежую нас. А ми - не любимо обмеження.
Через це, ми вирішили створити інше правило - правило «Однієї С»
Головної «С»

Правило «Створення».

Українська культура переживала і переживає досі страшні часи, але вона має одну головну відмінність від усіх інших - українці Створюють.
Ми не ламаємо, не нападаємо та не жаліємось. Ми будуємо, розвиваємось та створюємо. У наших людей болить, але у наших людей є сили.
Ми прагнемо це показувати.

Створення - розповідає про сильних українських людей. Про людей, які розвивають нашу культуру, нашу націю.
Створення - нове медіа про українське сучасне мистецтво.
Створення - це і є Ми.