a.mialuk

Вітаю в ХХІ столітті.

Тут с**с вільний, а любов важка ноша.
Коли втрата телефону страшніше, ніж втрата гідності.
Коли ванна кімната стала фотостудією, а церква ідеальним місцем, щоб себе показати.
Коли доставка піци швидша, ніж приїзд швидкої.
Коли люди вмирають від страху перед терористами і злочинцями, ніж бояться Бога.
Коли одяг і гроші важливіші, ніж друзі і навіть родина.

ХХІ століття, в якому діти здатні відмовитися від батьків взамін на віртуальний світ.
Коли жінки і чоловіки більше бояться вагітності ніж СНІДу.
Коли родичі забувають про об’єднання родини за столом під час обіду розмовами, замінюючи їх смартфонами.
Коли чоловіки і жінки часто хочуть відносин “без зобов’язань” і тільки мають обов’язок“позувати для фото і нових постів в соціальних медія”, проклинаючи вічне кохання.

Коли кохання стає публічним , мов на сцені театру.
Коли люди забули дбати про дух, а душа спорожніла.
Вирішили займатися собою і культивувати своє тіло.
Коли користуються ліпосакцією, щоб мати тіло “артиста”
Коли заняття в тренажерному залі важливіші ніж внутрішній світ.

ХХІ століття ти переживеш тільки чудом, вдаючи придурка.
І будеш знищений, коли залишишся людиною з добрим серцем.

переклад з польської, автор невідомий

У книг Толкієна немає кінця. Вони бездонні, як найбільші книги людства ... Чим глибше в них входиш, тим більше бачиш, чуєш і відчуваєш їх нескінченність. Бо вони співзвучні Всесвіту.⛰️❤️🇩🇰🇺🇦

Знаешь, девочка, иногда нужно слать
К черту все обязанности и долги!
Ничего не выдумывать, не гадать,
Собой «не лечить» других!
Знаешь, девочка, иногда нужно жить
Тихо, счастливо.. не спеша..
Чай с баранками вечером пить..
Так.. чтоб оживала душа..
Знаешь, девочка, иногда нужно всласть
Танцевать, петь и пить вино..
Время сединой серебрит нас..
Веселись.. пока есть оно..
Знаешь, девочка, иногда нужно бить
Не челом, кулаком под дых за «своих и своё»..
Только с ровной спиной ходить..
Принимая, что суждено..
Знаешь, девочка, ночами.. надо бы спать!
А не «учить плохому судьбу»,
Что не радует посылать..
В тридевятую сторону...
Знаешь, девочка, по утру
Когда солнце опять взойдёт...
Истину помни одну:
Бог знает, куда ведёт..
И тебя.. и всех остальных..
И зачем и все почему...
Оставляет нужных, отводит чужих..
Там виднее на небе ему...
Знаешь, девочка, иногда нужна тишина..
Не тональная.. а та, что внутри..
Помни: ты у себя одна..
И.. себя.. береги.....

❤️Мама

“Поза межами болю”, хіба це можливо, думала я читаючи твір. А як же одиниці вимірювання болю, навіщо тоді вони?
Тепер я точно знаю, як це, бо неможливо визначити той рівень болю, що ми відчуваємо. Неможливо передати словами, ті відчуття з якими ми живемо. Тож просто, нижче викладу рядки твору Осипа Турянського.
Хочу просто сказати, що ми маємо триматися, для того, щоб вберегти наших дітей, щоб потім їм розповісти(як нам колись наші дідусі й бабусі розповідали) про жахіття війни, щоб ні на граминочку, ні на міліграмчик, не виникло бажання «родатися», «брататися» з нелюдами, тварюками.
«Я й мої товариші стали жертвою жахливого злочину. Це був злочин, якого люди і природа допустилися на нас і який і нас приневолив стати злочинцями супроти духа людства. І судилося нам пройти за життя пекло, яке кинуло нас поза межі людського болю —у країну божевілля і смерті.
Тяжкі спільні терпіння з´єднали нерозривно наші душі, зробили нас братами. І в моїм серці плаче жаль і туга за ними.
Ні, я не можу, я не смію мовчати. І коли я мав силу бодай у мільйонній частині зобразити людським словом їхні страждання і збудити в душі людини одну теплу сльозу спочуття до них, то я сповнив супроти них обов´язок їхнього брата і свідка їхнього болю і смерті.

Хай наші спільні муки падуть прокльоном на старий світ, який ще досі тоне в морі крові й нікчемності. Хай ясна ідея промінням блискає з цвинтарища й хаосу стихій і з безмежного болю й божевілля людей, розгориться полум´ям у душі молодого українського покоління й веде його все вище й вище на сонячний шлях волі і щастя великого українського народу й до вселюдського братерства й любові.

І коли наша боротьба за волю така важка і кривава, то не падаймо ні на хвилю в темряву розпуки, бо через сльози і терпіння шлях веде до просвітління: Хто боровся, скутий тьмою, Тому сонце — мрія мрій.»

Ще ніхто не доробився,
на чужому полі..
Не наївся чужим хлібом,
на чужому горі..
Не нажився в чужій хаті,
на чужій перині,
Не заліг він чужу яму,
в чужій домовині.

Хто на чуже зазіхає..
Той по лезу ходить..
Якщо люди і відступлять,
Бог не відгородить..
І все буде виїдати
Йому середину..
Чужа хата,чужа жінка,
і чужа дитина..

І не буде йому щастя
у чужих палатах..
Майте своє,але чесне,
нащо зазіхати....
Чужі сльози
віділлються..
Коли б то не було..
Хотів може і віддати,
та життя минуло....

Всё, что не успели в своих детях, нужно долюбить в своих внуках❤️

Особливий рік пішов у небуття, попереду щасливий! Ура!

Всё хорошо,моя ДЕВОЧКА...все хо-ро-шо..
Видишь,там за окном,снег пошел...
Первый и чистый...как душа ребенка..
Жизнь,моя девочка...это не гонка...
И если чувствуешь,что устала...
Что радость твоя тебя потеряла..
Что пустота - тяжелой ношей давит на грудь,не дает заснуть...
Ищи...ищи,где ошиблась...
На каком повороте с пути сбилась...
Замри...
Нам не с проста посылают "тихие дни...
Когда жизнь на тебя смотрит...ты на жизнь...
И ,главное,ты держись,милая,только держись...
Жизнь прозрачна...туман в глазах...
Отпусти изнутри себя этот страх...
Это чувство загнанности одинокого волка,
Что под прицелом ружья знает:уже не долго...
Нет,милая...просто начни сначала...
Раздай долги,распусти обид "покрывало"...
Скажи: Бог с ними,пусть живут счастливо и долго-долго...
Собери себя из осколков...
Прибери дом,улыбнись отражению в зеркале,
Не принимай за океан мелкое...
Не ныряй в людей,не все "глубокие"...
Все "хороши",когда "далекие"...
Так вышло...а вышла целая жизнь.
Зимняя вишня...не к сроку ягоды налились...
Поздние...ну,и что с того...не беда...
Что сады заметает снег...нас - года...
Сколько б ни было за спиной и впереди...
Девочка...моя зимняя..все равно расцветай - цвети!
На один раз больше всегда вставай,чем упав..
В этой жизни неважно,кто дурак,а кто прав...
Важно...счастье уметь в мелочах находить и беречь...
На один раз больше простить,чем обжечь...
Не держать,не падать в мольбе к ногам...
Посылается встреча,разлука вовремя нам...
Почему? Не ищи ответ...просто верь всей душой...
Вишня ценится еще больше...зимой..