Sportik

І що прикметно: всі п’ять обіграних супротивників мають склади, куди дорожчі за склад «Удінезе». Власне, за сумарною вартістю виконавців (трохи більш як 100 млн євро) фріульці посідають аж 13-те місце в серії А. Та менше з тим! Одне слово, біло-чорних уже можна вважати тими, хто здатен перевернути все в цій лізі коміть головою!

Звісно, нейтральному вболівальнику приємно споглядати, як футболісти буцімто невеликого засагу (на загальну думку) змотлошують оборону славнозвісного, сповненого зірками «Інтера» або амбітної «Роми» (із своїх 15-ти голів у чемпіонаті мало не половину «Зебретте» провели у ворота цих двох зверхників). Удаваний андердог у турі перед міжнародною павзою вчинив справжню змору для захисту «інтерісті», як перед тим для оборони «романісті». Та не лише в цих матчах виявили снагу гравці й тренер «Удінезе».

Аналітики перед стартом нинішнього сезону в серії А виокремлювали чимало фаворитів, серед них і традиційні гранди на кшталт «Мілана», «Інтера», «Ювентуса», й два столичні колективи, один з яких підписав задарма справжню зірку сучасного футболу – Паоло Дібалу, й абсолютно тренерська команда – «Аталанта», що трохи пригальмувала минулого сезону, але повна рішучості довести, що торік був лише тимчасовий крок назад, й амбітний «Наполі». А от «Удінезе» – другий за віком серед італійських клубів, до речі, – до списку пошукачів високих місць якось не заносив ніхто.

П’ять у п’яти!
Та, як засвідчив старт сезону, даремно, адже саме ця команда виявилася справжнім відкриттям дебютної частини розіграшу, ввійшовши до групи лідерів, певно, надовго та всерйоз. У п’яти останніх турах удінці здобули п’ять перемог!

УАФ. Руслан Ротань

Дійсно, Ротань провалив перший відбірковий цикл. Точніше, першу його частину. Українці не мали, ані гри, ані результату. Намагалися домінувати на полі, грати першим номером, але нічого з цього не виходило. Руслан Петрович хотів щось будувати своє, але на це банально не було часу.

Однією із головних чеснот «молодіжки» є роздягальня. Гравці максимально об'єднанні єдиною метою та довіряють тренеру. Все це дуже нагадує «Дніпро», де Ротань був капітаном команди. Наставник для них, скоріше, не тренер, а старший товариш, який може підтримати, дати пораду, надихнути, але не критикувати. Потрібно створити умови, щоб гравці показували свої найкращі якості.

Стиль збірної від домінуючого перейшов до раціонального. Підопічні Ротаня відмовилися від ідеї подовгу контролювати м’яч, а намагалися швидко переходити середину поля та спростити гру в захисті. Що дозволило уникати непотрібних помилок.

Вже у другій частині минулого відбору «молодіжка» взяла реванш за розгром від Румунії, втратила гостьову перемогу над лідером групи – збірною Данії. Успіхи продовжилися у наступному відборі – українці достроково зайняли друге місце, втративши тільки 7 очок. З провалів - тільки фіаско у передмісті Парижа, де все вирішило не дуже потрібне вилучення Таловєрова за рахунку 0:0 наприкінці першого тайму. Далі Франція розгромила суперника – 5:0.

Молодіжна збірна України з футболу близька до виходу на Євро U-21. Українцям залишилося зробити останній крок – перемогти у стикових матчах Словаччину. Матчі заплановані на 23 та 27 вересня.

Ротань еволюціонує, як тренер
Руслана Ротаня сильно критикували після першого відбору, а коли почало щось виходити, то почали не помічати успіхів молодого тренера. Дуже шкода, бо молодіжна збірна з керманичем Ротанем дуже успішно провела останні два роки.

Ротань відразу після призначення став мішенню критики, бо він очолив «молодіжку» замість Олександра Петракова, який перед цим виграв молодіжний чемпіонат світу. Було б логічно, щоб саме Олександр Васильович зі своїми підопічними зробив наступний крок та почав працювати із «молодіжкою». Але, попри виграш чемпіонату світу, Петраков отримав збірну 2003 року та розпочав новий цикл з юнацькими командами.

Наставником молодіжної збірної став Ротань, бо це було рішення тодішнього наставника національної команди Андрія Шевченка. Він хотів бачити систему, та щоб національна та молодіжні команди грали за одною схемою. Ротань у Шевченка був капітаном команди, міг навіть опинитися у тренерському штабі замість Рауля Ріанчо, але пішов працювати в молодіжну збірну.

Тож, як бачимо, проблема не лише, точніше, не стільки у травмах. На мій погляд, проблема у підготовці та настрої на гру. У господарів вона виявилася на високому рівні, у нас же – нижче за плінтус.

Я розумію, що за два дні – а саме стільки за часом наша національна команда перебувала разом, у повному складі – дуже складно досягти синхронності та взаєморозуміння. Але в подібних випадках, на мій погляд, на перший план мають виходити інші якості: насамперед бійцівські. Ті, що наочно продемонстрували підопічні Кларка.

Підопічні ж Петракова цього дощового вересневого вечора не продемонстрували зовсім нічого. Таке враження, що практично всі наші гравці, окрім хіба що Мудрика, бігали з важкими гирями на ногах.

Але це ще не найстрашніше. «Синьо-жовті» банально не могли пов'язати більше трьох передач. І часто – непростимо, недозволено часто помилялися у простих, елементарних ігрових ситуаціях. Причому помилялися не тільки Бондар і товариші, тобто фактичні дебютанти першої збірної, а й ті, хто були в бувальцях і солі з'їли не один пуд - Ярмоленко і Маліновський.

Напередодні матчу, прогнозуючи його підсумок, Sport.ua зазначав, що, з одного боку, поєдинок буде, як і пам'ятна гра у червні, взаємно важким, але з іншого – на порядок нижче в емоційному плані. Ми не помилилися у своїх прогнозах у цій частині. На жаль. Емоційно збірна України не налаштувалася на гру. На відміну від свого опонента. І з цієї причини теж змушена була танцювати під чужу дудку.

У будь-якої поразки, навіть розгромної – як у нашому випадку – знайдуться як суб'єктивні, так і об'єктивні «відмазки». У нашому випадку гірка правда полягає в тому, що логістика для збірної буде апріорі складною. Але, як чудово висловився з цього приводу капітан «синьо-жовтих» Андрій Ярмоленко, «я не чув, щоб ЗСУ скаржилися на труднощі». Тому зараз це просто винесемо за дужки. Нам поки що із цим жити.

Порівняно з останньою грою проти «скоттів» - тією пам'ятною за вихід у фінал плей-оф відбору на ЧС-2022 – у команді Петракова у грі 21 вересня було одразу шість замін. Вимушених замін. Чомусь я впевнений, що якби були здоровими Бущан, Шапаренко, Зінченко, Миколенко та дискваліфікований Забарний – саме вони б вийшли зі старту. Та й Яремчук вийшов би, якби був у формі. Але в основі вийшли інші шестеро. Напевно, не від хорошого життя. І це треба визнати.

Але треба визнати і ту обставину, що порівняно з тим же червневим матчем, і Стівен Кларк мав вагомі кадрові проблеми. Насамперед треба говорити про втрату через травму капітана Робертсона. Примітно, що у стартовому складі шотландців також, як і в України, виявилося шестеро нових гравців. Тож у цьому сенсі паритет.

Плюс за великого бажання можна згадати ранню заміну через травму основного захисника «тартанових» Паттерсона.

«Ворскла» оголосила про домовленість зі Скрипником 9 червня. Але за фактом команда набула нового тренера ще раніше. Навіщо було екстрено за фактом і не дуже красиво по суті міняти Максимова, котрий, здавалося, вже прижився в Полтаві, - не тема даної нотатки. Вирішили далі йти зі Скрипником – їхнє право. Тим більше, що на попередній роботі Віктор Анатолійович зарекомендував себе добре.

Угоду про спільну роботу сторони скріпили на три роки. Віце-президент «біло-зелених» Олег Лисак, коментуючи призначення нового тренерського штабу, зазначив на початку липня, що, мовляв, планує попрацювати спільно три роки. Причому відпрацювати плідно. Але відразу додав: «Ми з Віктором реалісти, цей сезон буде квестом».

Напевно, цими словами про «пригоду з перешкодами» функціонер полтавського клубу вирішив перестрахуватися про всяк випадок. І, як показали подальші події, справді треба було перестрахуватись.

Але тоді, на початку-середині літа, здавалося, що у «Ворскли» та її нового кермового вистачить коштів, можливостей та методів, щоб обійти всі чи майже всі перешкоди.

А таких просто не могло не бути. Масовий відтік легіонерів, який розпочався в наших клубах через рашистське вторгнення, торкнувся і полтавської команди. Причому торкнувся безпосередньо. «Ворсклу» залишили Пуцлін, брати Тілль, Якубу, Есеола, Ранжел, Тамм - вже майже півкоманди. Тобто ми маємо об'єктивну причину, щоб вважати, що команду потрібно будувати фактично з чистого аркуша. Та й гру нову їй прищеплювати також.

З іншого боку, на відміну від деяких, «Ворскла» провела дуже активне літнє трансферне вікно. Подейкують, що вперше за час роботи в Україні Скрипник нарешті отримав можливість особисто обирати та запрошувати футболістів, а не бути лише статистом при Шаблію.

Загалом, новачків, як і тих, що пішли з команди, теж вистачало. Точніше, їх було майже вдвічі більше: Марлісон, Габріель, Феліпе, Кравець, Олійник, а ще «троє зі скриньки, однакових з лиця» (це я про гравців албанської «Тирани», яка чомусь стала ледве не «базовим» клубом-донором для полтавців).

Отже, маємо реальні підстави для того, щоб вважати, що, з одного боку, Скрипнику та його тренерському штабу справді довелося будувати новий колектив. А з іншого боку – можемо констатувати, що і часу, і необхідного «матеріалу» для роботи у нього теж було достатньо. Тим більше, якщо взяти за основу той факт, що Віктор Анатолійович особисто відбирав для команди новачків.

Виліт на першій же стадії єврокубку, останнє місце в турнірній таблиці УПЛ після перших чотирьох турів – такий у суто цифровому залишку підсумок дебюту «Ворскли» у новому сезоні. Дебюту на чолі з новим наставником – Віктором Скрипником.

Якщо розглядати цей, винятково «цифровий» бік питання, то висновок напрошується сам собою однозначний: це провал, панове. А якщо цей висновок ще й «нашарувати» на очікування від приходу Скрипника, на витрачені гроші на новачків (непогані, до речі, за нинішніми безгрошовими часами: лише за Сефері та Кравця полтавці заплатили в сумі один мільйон доларів), то вимальовується картина дуже сумна. Не олією.

Але все ж таки не поспішатимемо з різкими рухами. Бо, як відомо, велике бачиться на відстані. Тим більше що, якщо копнути вглиб, ситуація вже не буде такою очевидною, як на перший погляд.

Проте, давайте почнемо дивитися в корінь саме з видимого, непривабливого боку полтавського «айсберга».