psiholog_alyona.iv

Більшість людей вважає, що таке почуття, як агресія, то є виключно негативним почуттям.
А я скажу, що це в першу чергу симптом.
Симптом - стресу, напруги, втоми, невдач, депресії, які як правило нами не відчуваються.

Людина перебуває в цих станах і не усвідомлює цього. Вона відчуває роздратування, апатію, АГРЕСІЮ - ці почуття більш "читабельні", їх легше прослідкувати, ніж стан який їх викликає.

І ось коли людина відчуває агресію - вона вважає, що з нею можна тільки завдати шкоди оточуючим і собі.
А насправді агресія це рушійна сила ("рушійна сила" - це те що діє, здійснює вплив на предмети/обставини, а не руйнує☝️).

З відчуттям агресії - людина стає більш сміливішою та рішучою - 👀 поспостерігайте за собою в стані агресії.

Агресію можна перетворити в дії, в РІШУЧІ ДІЇ- наприклад запустити новий проєкт, попросити підвищення (тому що людина розізлилася на несправедливість, що вона так багато вкладає в роботу, а її не помічають і замість того, щоб порожньо злитися, нарешті можна відважитися на підняття даного питання).

Направляючи агресію в дії (заняття спортом, починання нових проєктів, прибиранню в будинку ітд) людина в першу чергу дає здоровий та продуктивний вихід їй, а ще як бонус 🎁таким способом можна перемогти прокрастинацію😆.

🌈Насправді будь-які почуття та емоції можуть стати нам в нагоді, головне прослідкувати, що відбувається - "зі мною та навколо мене і тоді я або живу з цими начебто негативними почуттями, або намагаюсь їх використати з користю для себе".

💫Тільки тобі вирішувати або почуття оволодіють тобою, або ти ними перетворюючи їх у свої ресурси.💫

Я особисто називаю агресію - "паливо дій"🚀.

Продовжимо тему імміграції та еміграції.
Тепер розкриємо тему еміграції.

🧳Еміграція - це розставання з тим, що тобі рідне та знайоме - це якщо сприймати свідомо цей процес. Але наше несвідоме це сприймає, як втрату.

💔Втрату частини себе, втрату того що нам було дороге серцю, та доволі знайоме навколо.

Проживати еміграцію людина може відразу - оплакувати, злитися, так би мовити отгорювати розлуку.

Але цей процес може бути й відкладеним. Тобто прожити певну частину етапів імміграції (дивимось попередній допис) і тільки потім проживати прощання з "попереднім життям".

(!! Саме тому допис про імміграцію був раніше ніж допис про еміграцію !!)

Чому так відбувається?

- Тому що людина знаходиться в напруженні та в контролі - їй треба облаштовувати своє нове життя.

Для страждань психіка має себе відчувати в безпеці. І ось коли людина більш менш облаштувала своє життя, вже мала час оглянутися навколо, і більше не відчуває загрози, психіка нарешті дозволяє собі горювати за полишеним життям.

Тут не має кращого варіанту, проживати спочатку або пізніше.

Найголовніше це дозволити собі цей процес, дати собі час на це і бути турботливим до себе та своїх почуттів.

Коли ми дозволяємо собі проживати втрату тим самим ми її відпускаємо. І тоді почуття горя нас не наздожене в майбутньому (саме так і відбувається з не прожитими почуттями).

Поділіться будь ласка - як Ви проживаєте еміграцію?

#психологонлайн
#психотерапевтонлайн

Нещодавно мене попросили написати допис про імміграцію.

Про процеси адаптації, про емоційні гойдалки в імміграції.

По перше з погляду психології, по друге, тому що я особисто все це прохожу.

Вже за традицією трішки термінології в наш допис.
✅Еміграція - виїзд громадян конкретної держави за кордон.
✅Імміграція - в'їзд іноземних громадян до конкретної держави.

Я почну саме з імміграції.

Важливо зазначити, що все індивідуально і від кількості імміграцій процеси адаптації також відрізняються.

В моєму випадку вона була не запланованою (як і у більшості українців), але коли було прийняте рішення були зважені всі ЗА і ПРОТИ.
Я все сприймала з протестом мене все дратувало, мені все не подобалося.
Я відчувала себе безпомічною, тому що не володіла мовою, а від того самостійно не могла вирішити переважну частину питань (та взагалі всі).
Я - котра завжди була самостійною, автономною у своїх діях, досить дієвою. А тут я стикаюсь, що навіть не можу самостійно відкрити рахунок у банку. Тоді я вперше, прям в банку розплакалася і пам'ятаю той стан - коли ти як трирічна дитина плачеш від відчаю і тут же перетворюєшся в підлітка, який просто в протесті і йому все не подобається.
Не було натхнення щось робити, але я всеодно ходила дізнавалася, як мені влаштуватися за своєю професією, але внутрішньо сама собі забороняла рухатися вперед.
І ось якось в соцмережах я знайшла об'яву про групу підтримки для українців під керівництвом психологів (таких груп насправді було багато). Я вирішила відвідати й можу сказати, що це було одне з найкращих рішень - це не тільки був безпечний простір де я могла висловити свої почуття, але і в додаток я отримала компанію подруг з якими ми зустрічалися та проводили час і за межами групи.

📌Далі читай в каруселі ☝️📌

#психотерапевтонлайн #психологонлайн

Що це за таке модне слово РЕСУРС?

"Я не в ресурсі." "Тобі треба віднайти ресурси." - можливо ви чули такі фрази.

📝Ресурс - це комплекс особистісних властивостей, які дозволяють людині зберігати відчуття впевненості, щастя, мудрості та життєвого досвіду.
Є зовнішні ресурси - це соціальний статус, друзі, родина та внутрішні ресурси - це самоповага, життєві цінності, оптимізм.

Трапляється, що наші ресурси вичерпуються, так вимагає сучасне життя - ми біжимо, поспішаємо, не жаліємо себе.
Коли ресурси вичерпуються ми починаємо відчувати втому, емоційне вигорання, відсутність бажання взагалі щось робити.

Тому так важливо піклуватися про себе - насамперед це здоровий сон🌜, відпочинок (вихідні та відпустка)🏕️, збалансоване харчування🥑, хобі🖼️, починати ранок з приємної музики🎧, медитації (навіть просто посадити в тиші 10 хв)🧘, спілкування з приємними людьми🫂. Все це насправді нам доступно, просто варто цьому приділити увагу.

Бажаю всім бути в ресурсі❤️.

❓Як «жити життя» в тих умовах, коли кожен день/годину/хвилину ти відчуваєш небезпеку?

❓Як «жити життя» коли ти в безпеці, а твої близькі/друзі/знайомі мають загрозу їхньому життю/здоров'ю?

❓Як «жити життя» коли хтось виборює тобі свободу, ціною свого життя/здоров'я, а ти в тилу продовжуєш жити звичайне життя?

І взагалі, як українцям жити звичайним життям, коли в Україні війна і гинуть люди?

Я візьму в приклад саме війну, тому що це наше сьогоднішнє і воно є актуальним, але все що я скажу нижче можна віднести й до інших досить травмуючих і важких обставин у нашому житті.

Поділюся роздумами одного з моїх клієнтів, який живе у прифронтовому місті. На коментарі десь від когось: "Як ви можете відвідувати кав'ярні, якісь заходи, коли на фронті гинуть хлопці?!" (заклик до почуття провини), клієнт говорить мені - "Я живу в постійному страху за себе і свою родину, я не знаю чи прокинусь я вранці, чи дійду до певного місця, чи виконаю заплановане. Моїм постійним супутником став страх смерті або каліцтва. І ось тільки я себе збираю до купи й намагаюся «жити життя» в тих умовах які є, бо інших не маю, черговий такий коментар викликає у мене почуття сорому і провини."

І саме так на жаль це відбувається.
Люди, які не можуть впоратися з болем який їх з середини роздирає, намагаються ним поділитись з іншими, звинувачуючи людей, які хоч якось намагаються впоратися з напругою, в тому, що вони продовжують в буквальному сенсі жити.
І звичайно у тих людей, які намагаються хоч якось розрадити свої будні, цей стан не сталий, не укріплений, його легко знову зруйнувати.

Що я можу вам сказати, з цього приводу.

У нас не має іншого життя, у нас не має іншої реальності. На жаль тільки від нашого бажання війна не закінчиться, як і карантин перед цим, і як інші важкі обставини в нашому житті (на які ми не можемо вплинути), але ми можемо вплинути на наше відношення до того, що відбувається. Ми не маємо можливості ще раз прожити вчорашній, або сьогоднішній, або завтрашній день - у нас є тільки одна спроба.
Далі в каруселі ⬆️ гортай ➡️.

Заздрість це порок чи путівник до бажаного?

Більшість людей вважають, що заздрість це погане почуття і соромляться його.
А якщо я скажу вам, що це не таке і погане почуття.

Давайте подумаємо - чому переважно людина може заздрити?

- Це може бути:
✅ куплена нова машина сусідом.
✅ красиве тіло подруги
✅ чудові стосунки знайомих
✅ черговій мандрівці друзів
✅ підвищенню на роботі колезі.

Можна перераховувати нескінченно.

Але в цьому списку ніколи не буде заздрість до:
- низької заробітної плати, звільненню не за власним бажанням або важкій фізичній роботі;
- стосункам де присутній аб'юз або залежність партнера;
- орендованій квартирі;
- ітд.

Тобто ми заздримо чомусь кращому, тому чого насправді ми бажаємо.
І ось коли людина усвідомить, що це не порожня заздрість, яка "роз'їдає її зсередини", а "прапорець" бажаного, їй треба просто направити свої ресурси на досягнення цього.

Усвідомлення того, що заздрість насправді то є бажання, допомагає уникнути відчуття сорому.
Тому будьте уважні до своїх почуттів, вони вам щось підказують. Прислухайтеся і йдіть у вірному напрямку, за бажаним.

Насправді є багато емоцій/ почуттів, які люди вважають негативними - а я вам скажу, що всі їх можна перетворити в інструмент/топливо для досягнення мети.

І так про час...

Чи справді час йде швидше?
✅Фізично, звичайно НІ!

Але чому більшість людей відчуває, що він швидкоплинний?
✅В першу чергу нам треба уточнити, як саме людина відчуває цю швидкоплинність часу.

Як правило це:
- не встигає зробити, те що запланував;
- виконав плани, але не вистачило часу на відпочинок;
- в якийсь момент людина випадково усвідомила, що від якоїсь певної події пройшло вже пів року, а начебто це було вчора;
- ітд.

Є декілька сценаріїв такого сприйняття часу.

📌СЦЕНАРІЙ #1 - людина має певну мету (наприклад купити автівку, або підтримати підвищення) і дуже наполегливо йде до неї, його сприйняття часу/ подій тунельне, він контактує свідомо тільки з тими подіями які належать до його мети й не сприймає все що відбувається навколо (мається на увазі повною мірою) - і тоді отримує відчуття "тільки підняв голову, а вже день/ місяць пройшов".

Тому коли людина приходить в понеділок на роботу і говорить, що хоче вже вихідні, тоді несвідомо вона проживає ці дні "тунельно", не насолоджуючись приємними подіями, які можуть трапитися з нею в понеділок/середу. І як результат вона стала на тиждень старшою і їй стало на один тиждень менше жити (🤦даруйте, іноді я буваю різкою у формуванні своєї думки), а вона не дозволила собі насолодитися навіть моментом випитої кави на лавочці в парку.

📌СЦЕНАРІЙ #2 - людина наразі проживає складні події у своєму житті й несвідомо вона прискорює проживання кожного "незручного" моменту, не акцентуючи увагу на подіях. Несвідомо людина прагне швидше пройти/ прожити той неприємний/важкий етап свого життя, щоб відчути нарешті полегшення.
А що, якщо ці важкі часи затягнуться, або будуть завжди?
Тоді майже все прожите життя буде "в тумані".

Який би важкий період не був - зупинись і насолодись промінчиками сонця/пощипуванням морозу/ розмовою з дорогою тобі людиною - це все має сенс, це все є важливим і мотивуючим.

Є наше життя - з щасливими моментами і не дуже, але сенс має все📌.

Є і люди в яких час навпаки тягнеться, але це інша тема і про неї ми поговоримо іншим разом.

🤷Звідки у нас прагнення до ідеального?
Як ми стаємо перфекціоністам?

- Класика жанру - в дитинстві дитину хвалили, коли вона робила щось досконало - гарні оцінки, перемоги на змаганнях, ідеально виконані доручення дорослих.
Дитину любили, коли вона виконувала все бездоганно (саме так дитина це відчуває).

Коли не впоралася з поставленими завданнями - вона відчуває осудження, розчарування у свій бік.

Тому несвідомо формується установка, що любимою, щасливою, оціненою - вона може бути тільки тоді, коли все робить бездоганно.

✨Також однією з причин може бути - коли людина в дитинстві мала великі досягнення, відчувала себе досить талановитою, а в дорослому житті це вже дається складніше.
І тому острах зустріти фіаско - вимагає все доводити до ідеального стану та результату.

🤷Так як же бути
Я притримуюсь думки - що сказати легше ніж зробити.
Я не прибічник - роздачі порад. І скоріше це, тому що я, як спеціаліст розумію, що з будь-якими несвідомими установками самостійно не впоратися і навіть за допомогою спеціаліста на це потрібен час, час кропіткої роботи в терапії (і це я вам ще не розказую про невротичний ПЕРФЕКЦІОНІЗМ).

Чи можливо з цим впоратися самостійно?

На це питання я відповім у відео дописі💁.

Самоіронія - це моє ВСЕ. Вона мене рятує завжди😆. Можливо це мій «авторський» захисний механізм😉.

Ми так прагнемо до ідеальності і я так само. І ось коли ти чекаєш:
🙇коли твій продукт буде ідеальним, щоб його просувати;
🙇коли твоє тіло буде ідеальне, тоді одягну особливий одяг;
🙇коли твої знання будуть ідеальні, тобто їх буде ідеально достатньо, щоб відкрити власний бізнес;
🙇коли твоя мова буде ідеальною, щоб публічно виступати;
🙇коли мій будинок буде ідеальним, щоб запросити гостей.
І таких привидів для ідеальності я можу перераховувати ще безліч. В прагненні до ідеального не має суттєво нічого поганого, але цей момент ідеального може і не настати.

Прагнення до ідеального називається – ПЕРФЕКЦІОНІЗМ (я знаю, що ви це знаєте, просто уточнюю).

Тоді що робити? Невже мені не одягати красивий одяг, не вступати в стосунки, не відкривати свій бізнес, не запрошувати до себе додому гостей???

Думаю варто задати собі декілька питань❓:
1. Що таке ідеальність?
2. Для кого ми прагнемо бути ідеальними?
3. Які критерії ідеальності?

І тут ми отримуємо досить різні, суб'єктивні відповіді. І це нормально.
Чи може перфекціонізм заважати людині?
Моя відповідь: «ТАК».
❗Перфекціонізм - це переконання, що ідеалу можна досягти, і категоричне неприйняття всього не бездоганного.
Це означає, що якщо перед вами стоїть якась задача, ви захочете виконати її або ідеально, або ніяк. І досить часто це буває НІЯК, тому що не дотягує до ідеального.
💁Наприклад людина планує відкрити бізнес або змінити роботу, вона підвищує свою кваліфікацію відвідуючи різноманітні навчальні проєкти, досліджує галузь в якій планує розвиватися, вчить мову і т.д. Але потім все-таки не наважується відкрити власний бізнес, або піти на співбесіду. А все, тому що вона не відчуває, що достатньо володіє знаннями, достатньо професійний, достатньо кваліфікований ітд...
Чому я згадала на початку про самоіронію і про себе, взагалі?
Читай в каруселі ☝️.

Вчора я мала змогу відвідати Конгрес жінок в одному з міст Польщі. Це неймовірний простір підтримки жінок Польщі.

З вторгненням агресора в нашу країну, коли жінки змушені були шукати прихисток в сусідніх державах, Польща перша зустрічала наших жінок та дітей. Хтось поїхав далі, а хтось так і залишився в Польщі. Дуже багато людей та організацій допомагали та підтримували наших громадянок в цей жахливий та важкий час. Одним з таких просторів був і залишається "Центр підтримки жінок" - де кожна жінка може отримати консультацію юридичну, психологічну.

Для мене, як для психолога звичайно важливою і ключовою є психологічна допомога.

І знаєте коли жінка входила в цей простір вона отримувала та отримує на багато більше - це коло друзів, коло людей які розуміють про що її біль, переживання, страх, це такі самі жінки, як і вона, вони пройшли той самий шлях.
Це як коли ти втратив опору і тебе начебто хитає, як від вітру й ось коли ти опиняєшся в колі підтримки - це такі стовбури на які в певний час можна спертися, щоб не впасти. З часом опора під ногами з'являється і потреба опиратися на стовбури зменшується. І тоді можна полишати це коло, а можна залишатися - коли відчуваєш просто насолоду від спілкування і присутності в цьому просторі.

Війна нас усіх збила з ніг, але з часом ми почали потихеньку знаходити опору під ногами й більше того почали йти вперед.

Кожна українка зрозуміла про себе, що вона може більше і хоче більшого, для себе та своїх дітей.

Моя порада, знаходьте коло людей з якими ви будете себе відчувати безпечно, легко, де ви зможете спертися. Якщо в вашому місті немає організацій які організовують такі групи, тоді створіть свій "Клуб жінок". Можливо ви будете разом малювати, шити, готувати, можливо просто пити каву, не важливо, що саме ви будете разом робити, важливо, як ви себе будете відчувати.

З турботою про кожну ЖІНКУ ваш психолог Колосова Олена 💙💛.

Сьогодні наша країна, наша батьківщина, наша ненька Україна 🇺🇦 відзначає свій 31-й День Незалежності.

І звичайно ми його зустріли не так, як хотілося би, але і не так , як хотілося би наши ворогам.

Українці - це свободолюбива нація.
Ми можемо зараз сміливо сказати, що більшість українців свободу цінує більше за життя.

Свобода є суттєвим елементом, вона розкриває краще в людях.
Важливо розуміти, що не свобода обирає людину, а людина обирає бути вільною. Бути вільною у висловлюваннях, бути вільною у виборі, бути вільною у життєвому та професійному шляху, ВІЛЬНОЮ ЖИТИ.

Людина вільна завдяки тому, що створює сенс свого буття на землі.

Синонім свободи - це ЖИТТЯ....
Живе відрізняється від мертвого тим, що завжди може бути різним.

Я натрапила на строки поета Ади Лавлейс і мені здається вони як ніколи зараз актуальні -
"Стінами із каміння не створити тюрьми
Та прутами із заліза - клітки"

Свобода духа повсюди можлива!!!
Слава нашім ВОЇНАМ 🇺🇦💪.

#психотерапевтонлайн
#вашпсихолог

"Дозволити собі безпеку."

Безпека на сьогоднішній день, це "розкіш", чи внутрішня потреба?

"Розкіш", яку не всі можуть собі дозволити.

Чому так відбувається?
Спробуємо пояснити з точки зору психології.

Що про це говорить Вікіпедія?
- Психологічна безпека — це
стан психологічної захищеності, а також здатність людини і середовища відбивати несприятливі зовнішні та внутрішні впливи (Баєва І. А.)

Навіть і не знаю, що складніше відбивати зовнішні чи внутрішні впливи?
На сьогоднішній день обставини такі, що якщо припиниться зовнішній вплив тоді питання з внутрішнім вирішиться само собою ( це я маю на увазі обставини які пов'язані з війною).

А ви знаєте коли ми саме відчували себе в повній безпеці?
- Коли були в утробі мами, коли були ембріоном ( так називають лікарі).
Одна й та сама температура, стан "невесомости", їжа завжди надходить - все стабільно і нічого не міняється.

В перинатальний психології це називається - Рай ( див. перинатальний матриці Грофа. Ще її називають "матриця наївності"😊).

А так, як я є і перинатальний психолог то можу вас запевнити у тому, що наша психіка починає формуватися вже на етапі ембріона ( деякі науковці запевняють, що навіть вже на етапі планування вагітності).

Так ось☝️ - наша психіка та тіло прагне повернутися до "первинного стану", адже наше "бессознательное" все пам'ятає.

Можемо зробити висновок 🧑‍🏫 - БЕЗПЕКА - це моя базова, психологічна потреба, до якої Я повинен прагнути🤓.

Чи норм дозволити собі таке почуття, як ТРИВОГА?

Кожен з українців зараз знаходиться майже у хронічному стресі, тривога підіймається через невизначеність. Адже важко прогнозувати, що буде відбуватися у власному житті не лише через місяць, але і через декілька днів, а в поде яких випадках і упродовж дня.

Щоб не розвалитися та хоч якось вижити, ми придушуємо наші почуття - страху, агресії, безпорадності, втоми, "істерики" і т.д. і все це переходить в постійний стан тривоги.

Чим тривога небезпечна?

В чому її підступність?

Тривога - це почуття без конкретики.

Якщо я відчуваю страх, то я чітко розумію хто або, що викликає це почуття.

Якщо я відчуваю любов, тоді чітко розумію хто або, що є об'єктом моєї любові.

З тривогою все набагато складніше, вона не має конкретики.

Не має конкретного об'єкта який викликає це почуття, не має чіткого розуміння що саме Я відчуває.

Часто клієнти це пояснюють - "Мені погано", "Я не знаходжу собі місце", "Моє тіло то колотиться, то німіє", "Мені начебто не вистачає повітря", "Мені здається, що Я вмираю". І знаєте, такий опис почуттів особливо друга половина це вже результат тривалого стану в тривозі - панічні атаки.

Як правило до психолога вже звертаються на етапі панічних атак. Але про них ми поговоримо іншого разу.

Як розпізнати тривожний стан?

Це коли ж сильні хвилювання стосовно того, що вже відбулося або того, що буде в майбутньому. Досить складно перемикатися з думки, що буде щось погане, постійне очікування чогось невдалого, жахливого.

З часом тривога починає контролювати життя людини. І коли приходить усвідомлення даного почуття слідом приходить бажання позбутися його. Проте людина починає ще більше тривожитися.

Тривога - емоція властива кожній людині, незалежно від соціального положення, або матеріального стану. Марно з тривогою боротися, з нею необхідно стати партнером, знаходити спільну мову та завжди домовлятися.

І тоді ваше життя буде підконтрольне особисто вам.

#вашпсихолог
#психотерапевтонлайн

"О сочувствии к себе"

Мы чувствуем постоянную необходимость доказывать себе и другим, что мы хорошие, а за малейшие промахи сами себя казним. Конечно, в стремлении стать лучше нет ничего плохого. Но проблема в том, что самокритика разрушительна и неэффективна.
Если говорить подробнее, то сочувствие к себе состоит из трех компонентов.

💜 Доброжелательность, которая препятствует осуждению. Но для того, чтобы она не переросла в жалость к себе, необходимы два других компонента.

💜Понимание того, что ничто человеческое нам не чуждо: важно напоминать себе, что наши ошибки и несовершенства — часть общего человеческого опыта. И в этом смысле сострадание — это не ощущение «бедная я, бедная», нет, это признание того, что жизнь трудна для всех.

💜Осознанность, которая также уберегает нас от мрачных мыслей и жалости к себе. Она означает умение выйти за пределы себя и увидеть то, что происходит, как бы со стороны — увидеть, в какой сложной ситуации вы оказались, что вы ошиблись, понимать свои чувства, но не погружаться в них, как мы часто делаем. Вот для истинного сострадания себе нужны все три компонента.

Сочувствие к себе — это практика взращивания вашего намерения. Сначала вы даете установку быть добрее к себе, но не можете сделать это насильно и поэтому сначала чувствуете фальшь. Вы можете испытать дискомфор и даже страх, потому что все мы привыкли цепляться за самокритику, это наш защитный механизм. Но вы, тем не менее, уже посадили семена. Вы все больше настраиваетесь на доброе отношение, даете себе шанс попробовать воплотить это в жизнь и в конце концов начинаете по-настоящему чувствовать к себе сострадание.

Как же проявить, это сочувствие к себе?

Есть разные способы запустить «механизм» сострадания к себе, они подтверждены экспериментально. Это те же приемы, которые помогают проявлять сочувствие к другим людям, — физическое тепло, нежные прикосновения, успокаивающие интонации, мягкий голос.
Словом, воспользуйтесь каким-то теплым, поддерживающим жестом, и ваша физическая реакция на ситуацию изменится. Вы успокоитесь, и вам будет легче включить голову. Это не всегда работает, чудес не бывает, но все-таки часто помогает.

👩‍💼Кристин Нефф.