Лікар-психіатр, психотерапевт Коваль Марина

Some personal notes from the book “Discovering the Inner Mother: A Guide to Healing the Mother Wound and Claiming Your Power” by Bethany Webster.

В нормі самооцінка після статевого контакту має залишатися на тому ж рівні, або трошечки навіть підніматися. Так само із вербальними контактами. Якщо в результаті контакту самооцінка знизилася і з'явилася низка неприємних неідентифікованих відчуттів, то перед тим, як завинитися/засоромитися питанням "Що зі мною не так?", слід роз'яснити спершу "Що з контактом/співрозмовником не так?". Бо, як показує практика, найчастіше якраз з першим згаданим персонажем все так і навіть більше, якщо він може задумуватися над такого роду питаннями.
Бережімо себе, бо ми в себе одні🥰

З Днем незалежності, Україно!💙💛

Матерям присвячується❤️🙏

Я подивилася фільм «Таллі». Спершу я довго мовчала. Потім у моїй голові крутилися заклики до жінок, потім до чоловіків, і я подумки писала та писала ці звернення, прохання тощо. Потім я заспокоїлася і, здається, готова написати щось виважене.
Хто ще не бачив цей фільм – він про емоційне вигоряння мами. Подивіться.
Коли цей звір (на ім'я вигоряння) нападає на жінку? Що це взагалі таке? Розмірковуючи, згадую 10 років свого материнства та різні періоди свого стану за ці роки. Мені цей звір добре знайомий.
Вигоряння, від слова згоріти. Асоціюється із тотальним спустошенням, місцем, де сталася пожежа та пошкоджено землю. Де ще довго нічого не зросте. Емоційне вигоряння – неможливість емоційно реагувати. Коли не вдається радіти, сумувати, хвилюватися, шкодувати, мріяти, любити, відчувати глибиною душі. Начебто живеш у скафандрі, який не дає проникнути емоціям ні всередину, ні назовні.
Як вигоряння може статися з матір'ю? Із жінкою, яка чекала і хотіла дитину, знала про майбутні труднощі, а може, має вже не одну дитину? Та запросто! Тому що це взагалі не взаємопов'язані речі.
І справа тут зовсім не у фізичній втомі. Справа в спустошенні емоційного ресурсу, без душевних сил або, точніше, навіть сил душі.
Іноді здається, що мама втомилася, треба її розвантажити, допомогти прибратися, дати поспати, їжу приготувати. І це дуже важливо, оскільки мами, як правило, і фізично дуже втомлюються. Але це не сильно допоможе відновити емоційний ресурс матері. Тому якась чергова дитяча істерика на порожньому місці може зірвати «мамин дах» так, ніби вона й не відпочивала зовсім.
Ну, тобто якщо образно уявити, є два види втоми у людини: фізична та емоційна. Відповідно, щоб добре почуватися, потрібно наповнювати і свій фізичний, і свій емоційний ресурс. Кожен окремо та вчасно. Ну і якщо про своє тіло люди ще сяк-так дбають, даючи йому поїсти і поспати, то про свій емоційний ресурс згадують часто в останню чергу.
На що ж центнерами витрачається емоційний ресурс матерів?
✦ Він йде на постійний контакт із дитиною або з кількома, на розмови, пояснення, вислуховування, співпереживання, захоплення, емоційну підтримку, похвалу.
✦ На контейнерування дитячих і не лише дитячих емоцій. Це коли треба мільйон разів на день втішити, пошкодувати, підбадьорити, прожити разом злість, смуток, фрустрацію, страхи, тривогу, образу.
✦ На витримування опору дітей та відстоювання своєї позиції дорослого. Це коли «я робитиму те, що я хочу, і я не робитиму те, що ти від мене хочеш (вчитися, їсти, спати, мити руки, прибирати іграшки, збирати портфель, вимикати комп'ютер, допомагати по господарству тощо)».
✦ На переробку власних емоцій, яких протягом дня змінюються десятки. Дитина впала-вдарилася, вибігла на дорогу, захворіла – висока температура, влаштувала істерику, дивно поводиться, сварка з чоловіком, або з мамою, або з подругою. Проблеми з грошима чи по роботі ну і так далі, ви розумієте.
✦ На витримування величезної відповідальності. Не багато-не мало, а ЖИТТЯ дитини довгий час буквально знаходиться в руках матері. Не дати з'їсти побутову хімію, вдавитися дрібним предметом, небезпечно впасти, обпектися. Годувати дитину вчасно та правильною їжею (вмовити її з'їсти це), бо здоров'я дитини теж мамина відповідальність.
✦ Для того, щоб генерувати ідеї. Ну так, піти гуляти – це також ідея. Запросити гостей та придумати цікаві заняття на вечір, придумати якийсь виріб зробити і що подарувати на день народження бабусі – це все, як правило, робить мама.
✦ На організацію ВСЬОГО! Організувати дітям навчання, дитячий садок, гуртки, гостини, театри, музеї, поїздки до бабусь, у походи, табори, змагання, виступи тощо. Ось це все пов'язати один з одним, додати сюди тяганину із медичними обстеженнями, аналізами, довідками, походами до поліклініки. І не забути про літній відпочинок (квитки, житло, харчування, одяг, транспорт, дозвілля та...). У все це вписати ще стосунки з чоловіком та особистий час лише для двох, роботу, своє дозвілля, навчання, зустрічі з друзями. Забула про одяг: розібрати, відібрати, що вже мале, докупити що потрібно, встигнути на розпродаж, роздати тонну зайвого, що зібралось на балконі тощо. Хто головний організатор, модератор і, як правило, виконавець цієї купи побутових повсякденних завдань? Мама!
✦ Не забуваймо про «відгризачів» ресурсу. Це різні критикуючі й обговорюючі, та «всекращезнаючі» родичі, знайомі, тітоньки в магазинах і дитячих садках. А ще свої внутрішні критики, які нескінченно гризуть за недотягування до самої собі поставленої планки.
Це далеко не все, на що витрачається емоційний ресурс мами. Чому ж він вивітрюється настільки, що може призвести до вигоряння?
Ключове тут те, що левова частина роботи мами залишається НІКИМ НЕПОМІЧЕНОЮ! НЕОЦІНЕНОЮ та НЕОПЛАЧЕНОЮ!
Та в нас і не прийнято, соромно за це хотіти оплати. Від дітей? Ні, вони нам нічого не винні. Від чоловіків – дивно? Бюджет спільний. Похвала друзів, рідних? У неї не надто віриться, і вона не насичує.
І тоді мама нагороджує себе сама цукеркою, булочкою, якоюсь покупкою. Іншими способами порадувати себе. Це підтримує, але швидко перетворюється на залежність, що відбивається на вазі та сімейному бюджеті, посилюючи в результаті незадоволеність. Але до кінця все одно не насичує.
❓Яка ж оплата підійшла б мамі?
Якщо ми говоримо про вимивання емоційного ресурсу, то й віддача має бути емоціями. І це до смішного просто... Це ВДЯЧНІСТЬ. Не від дітей. Вони ще малі. Передусім ВІД ЧОЛОВІКА. Це помічання і визнання близькими ось цієї непомітної, нескінченно повторюваної материнської праці, душевної, емоційної праці. Визнання того, що робить мама день у день цінним, важливим, необхідним. А подяка як форма – спосіб сказати про це. Можна без квітів та подарунків, але щиро.
Такі прості слова: «Рідна моя, дякую тобі за те, що ти робиш для нашої сім'ї, за те, що ти терпиш одноманітність, знову і знову намагаєшся зберігати порядок, годуєш нас, любиш нас, за те, що ти навчаєшся і дізнаєшся про нове , щоб дати нашим дітям найкраще. Дякую за твій внесок у нашу сім'ю. Він величезний. І моя подяка тобі ВЕЛИЧЕЗНА!»
Так просто! Це так просто бути вдячним один одному за те, що кожен із партнерів робить для сім'ї. Але насправді так складно перестати конкурувати один з одним, припинити доводити власну значущість і хорошість, знецінюючи внесок іншого.
ВДЯЧНІСТЬ близьких, помічання, визнання цієї невидимої ніким праці, заняття, що приносять радість, сміх, можливість емоційно відключитися від рутинних справ (хай навіть фільм подивитися) – ось, на мій погляд, те найважливіше, що дозволить мамі маленьких дітей залишатися живою, активною, веселою, включеною в рідних і щасливою.
©Єкатерина Зінов'єва
Переклад, адаптація
Вікторія Фримерштейн

Сьогодні говоримо про свободу бути собою, право обирати та право не обирати, про адаптацію та прийняття невизначеності, про людські та власні обмеження….
Інколи в перерві між клієнтами маю звичку перечитувати збережені раніше записи, цитати, обдумувати проговорені теми, прислухатися до своїх почуттів, тощо…і сьогодні найбільш мені відгукується наступна цитата:

«Людина, яка постійно бажає видавати себе кимось іншим, яка не визнає своє коріння і реальних обставин свого життя, схожа на космонавта, приреченого рухатися навколо Землі без права на посадку. Якщо я визначаю себе в метафорі дерева, то у мене є коріння і росту я давно. І якщо я сосна, то вишнею не стану ніколи.»

P.s. Колеги, нагадайте автора, а то маю звичку зберігати цитати без автора

Обсесивно-компульсивний розлад

Пройдешні два дні багато говорили з клієнтами на тему «А що люди скажуть!?». Важлива тема. І непроста в своїй простоті. Поки що не маю ресурсу оформити свої думки в текст, але маю питання - а ви часто про то думаєте?

Чого клієнт хоче від психотерапевта:

✅ взяти під контроль свій гіперконтроль

✅ спритніше справлятися з втомою

✅ пошвидше уповільнитися

✅ не боятися бути безстрашним

✅ стати незручним, щоб отримати більше схвалення

✅ самостійно справитися із самотністю

✅ отримати дозвіл взяти те, що йому по праву належить

✅ покращити себе, щоб прийняти себе таким, яким є

✅ ну і, звісно ж, стати незалежним і самодостатнім, виконуючи інструкції терапевта

Частково взято з просторів інтернету

Дещо цікаве про зимову депресію.

Розлад дефіциту уваги з гіперактивністю. Створила зручні таблиці для ознайомлення з критеріями діагностики, згідно МКБ-10 та DSM-5. Будьте уважні, не займайтесь самодіагностикою. Пам’ятайте, що діагноз встановлюється лікарем. Бережіть себе❤️

Це немов ти підкорюєш хвилю посеред океану.
Спочатку страшенно боїшся.
Твої коліна аж тремтять від страху.
І земля йде з-під ніг.
Але коли тобі вдається нарешті встати, вирівняти рівновагу й розправити плечі, ти відчуваєш неймовірну енергію, яка ключем б’є в тобі.
Ти навіть можеш дуже здивуватися - невже вся ця сила була в тобі?!
І тепер, стоячи тут, посеред океану, ти відчуваєш крила за спиною, ти стаєш жадібним до життя, ти мчишся назустріч життю, це життя подобається тобі і ти сам подобаєшся собі в цьому житті.

А тепер уяви, якщо ти не ризикнеш.
Якщо ти вже посеред океану, вона буде бити тебе щосили щодня, провокуючи піднятися і дати їй виклик.
І якщо ти обереш чекати і витримувати, то вона поступово зруйнує тебе, і найпершим вона відіб’є твої крила…

Така вона сила лібідо.

Кохаймося, бо ми того варті.

З Днем святого Валентина❤️

Marina Koval

Якщо захоплюватися ідеями, а не людьми, то можна легко уникнути розчарування і заодно, як бонус, покращити своє життя, додавши ті ідеї (злегка адаптувавши їх) до своєї особистої філософії життя. Також інколи (!) не захоплюючись ані ідеями, ані людьми, теж можна отримати бонус - чітке уявлення, як я точно не хочу.

Кажуть, жити в гармонії - це жити таке життя, аби воно тобі подобалося. От, правда, шляхи досягнення тієї гармонії виглядають ефемерними, коли приходиться до діла. Особливо сьогодні. Бо гармонія - вона як щастя - видна на відстані часу і ледь помітна в моменті. І все ж, я тут раптом дійшла до висновку, що обов'язковою складовою гармонії являється відповідність та узгодженість внутрішньої картини світу до зовнішньої. Я про чесність. Коли я маю реальний стійкий внутрішній образ себе, з усіма своїми перевагами і недоліками, здібностями та обмеженнями. Не прифантазовую собі якісь якості, які насправді не притаманні моїй особистості, або взагалі нереальні для досягнення. А також коли я сприймаю реальний світ таким, яким він є. Не фантазую, що він якийсь добріший, чи справедливіший, чи ще якийсь... Ні в якому разі це не перешкоджає моїй здатності мріяти. Але це перешкоджає моїй тенденції жити у фантазійному світі. І чим більше я правди знаю про себе, тим більша ймовірність обпертися на ці знання й:
а). не розсипатися, зустрічаючись з різноманіттям проявів буття...
б). адаптуватися, пізнавши ту саму гармонію.
Будьте чесними з собою і бережіть себе🙏🙏🙏

Психотерапія передбачає бути, в якійсь мірі, відлюдьком. Без видимого кар'єрного росту. Без видимої прямої конкуренції. Без оцінок колег і порівнянь. Без колег поруч, на жаль. Психотерапія передбачає, що психотерапевт сидить собі тихенько в кріслі за зачиненими дверима і терапевтує. А ще навічно зберігає "тайну сповіді". І часом виникає дилема, а як же соціальна потреба бути поміченим? Важко намагатися бути поміченим, зберігаючи конфіденційність. Дякуючи Богу, психотерапія не передбачає селфі з клієнтами, селфі під час сесій, опис "цікавих випадків" і т.д. Розголос може бути лише в одному напрямку - від клієнта іншим особам (так зване, сарафанне радіо). І інших напрямків я не бачу. Самореклама, мабуть, штука корисна, але досить нарцисична. Я не називаю рекламою самопред'явлення. Різниця в тому, що коли я про себе заявляю, то я говорю, що ось я є і я займаюся такою от помічною справою; а коли я себе рекламую, то описую це приблизно так - "унікальні знання і методики", "100% результат", "сотні задоволених клієнтів" і т.д. І зараз я буду писати дивні речі. Я давно лишила в минулому всі свої грамоти, титули й нагороди. І дуже тому рада. Все, що потрібно мені для ефективної роботи, знаходиться всередині. І помітити його можна швидко в контакті зі мною. А ера пихатих терапевтів, які сидять на вершині своїх титулів, закінчилася. Сьогодні в моді бути людиною. Людиною вихованою, добре володіючого своєю професією і навиком поваги до іншого. Наприклад, я тут дуже мудрий спеціаліст, без сумніву, але до мене приходить клієнт, який являється не менш мудрим спеціалістом в іншій сфері. І я не гуру, який володіє унікальною методикою змін або " бачить наскрізь, яка ти особистість і зараз тобі розкаже, як тобі потрібно жити, щоб стати щасливим". Я - лише інструмент. Завдяки якому людина може покращити своє життя, залучивши своє бажання, зусилля і ресурси, звісно. Тому для мене менше пафосу - більше користі. І, так, корисними роздумами ділитися в соціальних мережах - теж помічне, коли у терапевта є на то ресурс. Я особисто роблю це рідко і не систематично. І взагалі думаю, що то є дві різні професії - психотерапія і ведення соціальних мереж (SMM). Тут варто визнавати свою обмеженість, ну і розставляти пріоритети. І в мене в пріоритеті, в більшій мірі бути помічною, ніж поміченою.

Marina Koval

«Відчуття дому» для мене таке дуже інтимне відчуття, яке ти або маєш всередині або ж ні. І нічого спільного з будинком воно не має. Воно може бути вродженим, якщо тобі пощастило, або ж набутим, якщо ти приклав до того зусиль. Зростає воно із потреб бути в безпеці і бути прийнятим. І якщо перша потреба, чисто теоретично, може бути задоволена самостійно, то друга обов’язково потребує іншого (чи інакшого).

Відчуття дому формується там, де тебе приймають. Там, куди ти приходиш, щоб зняти всі свої маски, оголити душу і перестати намагатися бути «якимось» (сильним, успішним, розумним і т.д.). Відчуття дому формується там, де ти просто можеш бути собою. І де можеш дозволити собі розкіш любити когось іншого безумовною любов’ю.

Тому зрощуймо «відчуття дому» в контакті з тими, хто не байдужий до нашого світу. З тими, хто чує, бачить і відчуває. З тими, хто розділяє наші цінності. З тими, хто на нашому боці. Зрощуймо міцний, стійкий і надійний Дім, бо воно того вартує❤️

Нехай у кожного сьогодні буде це відчуття всередині🙏🙏🙏

Marina Koval

Стільки розладів невротичного спектру, з якими мені прийшлося мати справу в щойно минувшому році, мені не доводилося бачити навіть працюючи роки в психіатричному закладі. А от суїцидальних думок і висловлювань в рази менше. Бо жага до життя перемагає. Непереможні. Незламні. Горджуся і захоплююся. В мене не було ресурсу для «підсумків року», поздоровлень і побажань. Видихала пару днів в сімейному колі. Завтра знову до праці. Лупаймо цю скелю разом, кожний із нас допомагає наблизитися до перемоги, роблячи те, що він вміє найкраще. Бережіть себе і своїх близьких.

Дуже гарний збірник про способи боротьби зі стресом від ВООЗ. Рекомендую до прочитання❤️

apps.who.int

Інколи, в певних ситуаціях, ми стикаємося з власним безсиллям - відчуттям, коли не можеш нічого вдіяти в певній ситуації, щоб змінити її, і коли адаптація неможлива. Досить неприємно проживати безсилля. І, звичайно, не хочеться з ним зустрічатися. Коли немає сил зустрічатися з безсиллям наша підсвідомість часом знаходить прекрасний спосіб захиститися від цього почуття - і створює ідеалізований образ Я. Замість того, щоб втекти від ситуації, втікаєш від себе. Ідеалізований образ Я представляє собою помилкове уявлення людини про себе. Людина приписує собі певні якості (краса, сила, розумові здібності, чесність, святість тощо), якими вона насправді не володіє.
Образ завжди в значній мірі далекий від реальності, проте його вплив на життя людини дуже навіть реальний.
Людина починає вірити в те, що вона є саме такою, якою вона собі себе нафантазувала.
Чим більше нереалістичний цей образ, тим більше людина вразлива до зовнішніх одобрення та визнання. Ми не відчуваємо потреби в підтвердженні зовні тих якостей, в володінні якими точно впевнені, але коли ми самі сумніваємося в певних своїх якостях, то стаємо крайнє чутливими до критики.
Така людина щиро вірить в те, що вона повинна бути неймовірно успішною, точною, послідовною, абсолютно неегоїстичною, мати особливу роботу, незвичайного парнера, найкращих дітей і т.д. Такі імперативи настільки заміняють істинні бажання і потреби, що часом людина вже не розуміє, де істинне Я, а де образ.
Цей образ заставляє людину ставити перед собою практично нереальні цілі та задачі, які заздалегідь уже запрограмовані на поразку, що посилює невдоволення собою і ще більше віддаляє від реального образу. І таким чином створюється замкнене коло, в якому постійно циркулює бажання «відповідати», підтримувати образ шляхом досягнення нереалістичних цілей.
Важливо, що створення образу - процес підсвідомий, тому людина зазвичай не усвідомлює, що ідеалізує себе, мало того, ідеалізація стає ще й предметом для гордості.
Добре, звичайно, жити в фантазійному ідеальному світі, але в реальності набагато цікавіше і задоволень побільше буде, і драйву, і смаку…Ризиковано, правда, дуже.

Marina Koval

Астенія, ангедонія, апатія, депресія, втрата сенсів… На жаль, найбільш актуальні теми сьогодні. Тяжкі часи. Але ми справимся.Помалу - крок за кроком. Разом. Не замовчуйте. Говоріть. Звертайтеся. Турбуйтеся про себе і близьких❤️

✳️ Страх - це швидка інтенсивна відповідь на цілком реальну ідентифіковану загрозу.
Частіше за все, страх виникає при "вітальній" загрозі (загрозі цілісності організму, загрозі життю).
Він запускає відомі нам реакції організму на стрес "Біжи або замри". І тут хотілось ще відмітити, що ці реакції обумовлені нашою спадковістю. Тобто вони вроджені, так, як, наприклад, група крові.
✅Сутність реакції " Біжи" - якомога швидше усунути загрозу (бити або втікати), тобто люди реагують на загрозу підвищеною активністю.
✅Сутність реакції "замри" - відповідно, завмерти. Люди, які схильні до такого типу реакції, у відповідь на стрес загальмовуються, інколи аж до повного заціпеніння. Такі люди повільно пристосовуються до несприятливих умов.

✳️Тривога - більш тривала по часу емоція, яка супроводжується внутрішньою напругою, неспокоєм, які виникають у відповідь на малоідентифіковану (чи взагалі неідентифіковану) загрозу.
Частіше тривога пов'язана з очікуванням невдачі при соціальній взаємодії, а не із загрозою життю, як це відмітили при страху.
На фізіологічному рівні проживання тривоги виражається в прискоренні серцебиття, підвищенні артеріального тиску, зниження порогу чутливості (коли мінімальний подразник викликає збудливість).

І страх, і тривога в нормі являються природніми механізми виживання.

Характерні ознаки НОРМИ:

✅ Емоційні реакції пропорційні реальній загрозі.
✅ Нормальні фізіологічні емоційні реакції страху та тривоги відмічаються протягом відносно короткого проміжку часу.
✅ Тривога та страх зникають після вирішення ситуації, на фоні якої вони з'явилися.
✅ Відчуття страху та тривоги не впливають на інші сфери життя людини.

Характерні ознаки ПАТОЛОГІЇ:

✅ Найголовнішою ознакою патологічного процесу являється невідповідність - емоційні реакції непропорційні реальній загрозі.
✅Якщо ж ви відчуваєте тривогу і страх протягом тривалого періоду (вимірюєте їх тижнями чи місяцями).
✅ Якщо ні на мить не вдається відволіктися чи сконцентруватися на чомусь іншому.
✅ І коли ці емоції негативно впливають на всі інші сфери вашого життя та супроводжуються численними соматичними симптомами (чи навіть загостренням хронічних захворювань).

Пам'ятайте, ранні діагностика і лікування сприяють скорішому видужуванню.

Тримаймося💙💛

Marina Koval

ТРИВОЖНІ РОЗЛАДИ

Найбільш актуальна тема, враховуючи реалії сьогодення. На жаль, часто ці розлади залишаються недіагностованими, нерозпізнаними, проігнорованими свідомо чи несвідомо... Тому сьогодні починаю говорити про тривожні розлади та як їх розпізнати.

Перш за все, хочу нагадати, що тривожні розлади - це група психічних захворювань, які характеризуються надмірними (не відповідними тригерній ситуації) страхом та тривогою, що тривають довше, ніж очікується внаслідок певної події.

Згідно DSM-5 тривожні розлади включають:

• тривожний розлад розлуки;
• селективний мутизм;
• соціальний тривожний розлад (соціальна фобія);
• панічний розлад;
• агорафобія;
• генералізований тривожний розлад;
• тривожний розлад, спричинений прийомом медикаментів;
• тривожний розлад, спричинений іншим захворюванням.

До речі, звертаю увагу, що обсесивно-компульсивний розлад (ОКР), гострий стресовий розлад та посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) більше не відносять до тривожних розладів, хоч вони і тісно з ними пов'язані.

Цікаві факти про тривожні розлади:

✅ Тривожні розлади — найпоширеніший тип психічних захворювань у Європі, який виникає у 14 % осіб серед дорослого населення.
✅ Як правило, жінки страждають у два-три рази ­частіше, ніж чоловіки.
✅ В однієї особи може спостерігатися декілька видів тривожних розладів.
✅ Існує так звана "послідовна коморбідність" - це коли наявні тривожні розлади підвищують ризик розвитку інших психічних захворювань (наприклад, депресії або розладів, пов’язаних із вживанням психоактивних речовин).
✅ Специфічні фобії — найпоширеніший тип тривожних розладів. Вони виникають зазвичай у дитячому та ­підлітковому віці .
✅ У людей, які страждають на тривожні розлади, на 60% вищий ризик розвитку серцево-судинних захворювань.
✅ Тривожні розлади можуть усугубляти переміг соматичних захворювань.

Було корисно? Відзначайте 👍🏻, пишіть коментарі, буду рада відповісти на запитання.

Матеріал написаний на основі ресурсу Medscape та журналу Neuronews.