SHE FARMS

Намагаємось зосередитись на лекції з богослов'я, та не дуже вдається. Дитячий плач з-під завалів лікарні Охматдит неможливо не чути навіть у спокійній академічній аудиторії за тридев'ять земель від місця події. Кияни відволікаються від дискусії, тихо показують один одному меседжі від родичів, оновлення статистики поранених і загиблих, фотографії важкохворих діток, що сидять під крапельницями на дворі зруйнованої лікарні у жахливу спеку... Цей плач не чують у високих кабінетах могутніх країн, де досі намагаються тишком-нишком робити business as usual із терористами. Але він підноситься до НАЙвищих обителей - туди, де не працює ні Realpolitik, ні закони великого бізнесу, а в силі лише закони совісті. І ми знаємо, що ТАМ він точно буде почутий.

вою роль жінка обирає собі сама. Є свобода вибору. Хтось обирає роль дружини та мами, хтось йде працювати та створювати свій бізнес. Хтось вирішив допомагати й волонтерити. А хтось — поєднує всі ці ролі водночас. Такий наш час. Це зумовлено нашим сьогоднішнім станом. Українські жінки сильніше, ніж в інших країнах. Вони мужньо тримають тил, поки чоловіки воюють. І не можна забувати, що багато жінок зараз на фронті. Вони обрали для себе такий шлях.

🌷Я хочу побажати нашим жінкам поважати себе — це головне. Ніколи не принижуйте те, що ви робите. Не знецінюйте свій труд. Несіть голову рівно й не опускайте очі. Зараз я спілкуюся з підприємницями, які відкривають свій бізнес. Вони кажуть: “Я ж наче нічого такого не роблю”. Але ж це не правда. Жінки повинні цінувати те, що вони роблять, що вони створюють. І цінувати вибір, який вони зробили. Тож я бажаю любити себе та поважати себе»

Cьогодні - День Українського Аграрія. Непростий рік. Розкриває сутність. Того, що важливе.
Важливі - ми з Вами, і те виховання у любові до того, що зростає завдяки твоєму піклуванню нехай на самій маленькій ділянці. Важливо бути "в темі" технологій та сільського життя взагалі. Важливо бути фізично міцною людиною і завзятою - і ця внутрішня мотивація - це поклик крові у генах від прадавніх трипільців, дулібів тисячолітня. Але сьогодні.. Виклики московської стратегії позбутися ще у 90-их гравця на світовому ринку, конкурента - українського аграрія- нищівно вдаряли по колгоспах, по авторитетних керівниках, які у своєму селі і стали дезорієнтовані. Масово відправили по рознарядці із верху всю велику рогату худобу на "якби експорт" до Одеси звідки ні грошей, ні назад худоби. Далі боротьба з кожним по своєму - шулерські, махінаціями. Лише самі стійкі втримали підприємства, ферми на селах. І за це їм низький уклін. Цей виклик "бути чи не бути" українському селу - на зламі четвертої промислової революції людства - ай-тішної - як цунамі накривало і відтягувало молодь із села на нові, прогресивні професії. Це - важкий, але і оптимістичний рух. Бо все таки без змін технологій, без цифрового і технічного переоснащення сьогодні важко бути конкурентним аграрієм. І ось тому підтвердження - вчора на виставці міжнародній і в Італії - усі заінтриговані українськими технологіями калібрування насіння - що 15-20 відсотків підвищує урожайність простим нехімічним і неенергозатратним способом. І дрони, щоб встигнути обійти поле і обробити... І корівки унікальних порід, в т.ч. українських, які цілорічно можуть бути на дворі, у кошарах і вигодовування у них органічне - це генетика наука та мудрість та клопітка праця. І кошти - на лабораторії, освіту, виведення сортів. Все трималося усі ці 30 ть останніх років на ентузіазмі. Ми самі стали недавно такими: пройшли шлях узаконення в Україні сортів обліпихи. Це нам вартувало 2 роки життя чомусь. Бо на столах не зрозуміло яких маленьких і середніх чинуш папери мали відлежатися і думаю, не без промосковських помічників- а у нас - нервові зриви, кошти у мільйон гривень - так і лежать у інвестиціях.,, тому що тепер потрібно знайти десь ще один мільйон для поширення сортів, для нас це надто великий ентузіазм. Так само, як і з Енро Садірою - неймовірною стійкою малиною - італійці-генетики вже напрацювали, а нам дуже потрібно було б мати свої, стійкі сорти - свіжий ринок - це непомірно більша кількість клієнтів та коштів за ягоду. І сьогодні - лише ягода на заморозку. А вона - енергозатратна. Чи витримаємо конкуренцію? Ми - живучі. І , як калина, чіпляємося за землю і встаємо на ноги свої. Хоча ягоди - це не основний заробіток українського аграрія. Звісно ж пшениця, соняшник, кукурудза і соя. Але що змінюється? Розвитку потребує так само наукова складова, розрахунки рентабельності і інноваційні складові енергоносіїв зокрема. Метеостанції.. і як теперішній рік показав - логістична складова незалежна чи пріоритетна, а не так, як цього року - водії вантажників запрошують у місяць по 100 тис грн заробітної плати. Тоді, що робити фермеру? Залишати урожаї на полях? Так і залишилося - 15-20 відсотків, а в кого й половина вирощеного, доглянутого, інвестованого... А це - піт і сльози - щоденна важка праця, недосипання, недоїдання, хімієдихання. Скільки тієї генетичної тисячолітньої мотивації у них є? У них є. Але чи десь візьмуться кошти оплатити усім? Логістам, вченим за сорти, податки на землю, податки у державу, податки на заробітну плату і її саму ж, пальне, запчастини і нові інвестиції на новий урожай. Сьогодні на війні дуже важко і страшно. Сьогодні у сільському господарстві важко і лячно. Але оптимізм, як і на війні, так і в полях українських один - РАЗОМ- долати усі перешкоди. Будувати нову Україну і нове Сільське Господарство України - без запроданців, але з науковцями, економістами, партнерами усім гуртом.
Сьогодні низькій уклін мамі і татові - які навчили любити землю і не кидати її обробляти - бо це- джерело. І найбільша подяка усім, хто посіяв і пожав. Дай Бог Вам гідної оплати та повернення здоров'я! А урядовцям - подяка, що підтримали безвідсотковим кредитом - 5-7-9 - реальна допомога для оборотних коштів і можливість, щоб продукція мала ціну рентабельну. Банківським працівникам - що створювали для нас послуги терпеливо - бо аграрію завжди ніколи папірці підписувати. Бухгалтерам - які в цьому році - по світу - по кількох роботах, щоб сім'ю прогодувати, встигали за звітністю слідкувати. Прохання урядовцям - не робіть жорсткими далі реєстрацію наших накладних - урожай такими важкими зусиллями дався - дозвольте ж його продати і не забирайте те, що оплачено. Втім, усе на світі суєта - єдина радість у фермера - від плодів праці. Коли тішишся, що виростив смачну картоплю, чи ОТАКЕННУ обліпиху чи соя у тебе з такими гарними показниками!
Зі святом, мої рідні і шановні УКРАЇНЦІ!
В

Cьогодні - День Українського Аграрія. Непростий рік. Розкриває сутність. Того, що важливе.
Важливі - ми з Вами, і те виховання у любові до того, що зростає завдяки твоєму піклуванню нехай на самій маленькій ділянці. Важливо бути "в темі" технологій та сільського життя взагалі. Важливо бути фізично міцною людиною і завзятою - і ця внутрішня мотивація - це поклик крові у генах від прадавніх трипільців, дулібів тисячолітня. Але сьогодні.. Виклики московської стратегії позбутися ще у 90-их гравця на світовому ринку, конкурента - українського аграрія- нищівно вдаряли по колгоспах, по авторитетних керівниках, які у своєму селі і стали дезорієнтовані. Масово відправили по рознарядці із верху всю велику рогату худобу на "якби експорт" до Одеси звідки ні грошей, ні назад худоби. Далі боротьба з кожним по своєму - шулерські, махінаціями. Лише самі стійкі втримали підприємства, ферми на селах. І за це їм низький уклін. Цей виклик "бути чи не бути" українському селу - на зламі четвертої промислової революції людства - ай-тішної - як цунамі накривало і відтягувало молодь із села на нові, прогресивні професії. Це - важкий, але і оптимістичний рух. Бо все таки без змін технологій, без цифрового і технічного переоснащення сьогодні важко бути конкурентним аграрієм. І ось тому підтвердження - вчора на виставці міжнародній і в Італії - усі заінтриговані українськими технологіями калібрування насіння - що 15-20 відсотків підвищує урожайність простим нехімічним і неенергозатратним способом. І дрони, щоб встигнути обійти поле і обробити... І корівки унікальних порід, в т.ч. українських, які цілорічно можуть бути на дворі, у кошарах і вигодовування у них органічне - це генетика наука та мудрість та клопітка праця. І кошти - на лабораторії, освіту, виведення сортів. Все трималося усі ці 30 ть останніх років на ентузіазмі. Ми самі стали недавно такими: пройшли шлях узаконення в Україні сортів обліпихи. Це нам вартувало 2 роки життя чомусь. Бо на столах не зрозуміло яких маленьких і середніх чинуш папери мали відлежатися і думаю, не без промосковських помічників- а у нас - нервові зриви, кошти у мільйон гривень - так і лежать у інвестиціях.,, тому що тепер потрібно знайти десь ще один мільйон для поширення сортів, для нас це надто великий ентузіазм. Так само, як і з Енро Садірою - неймовірною стійкою малиною - італійці-генетики вже напрацювали, а нам дуже потрібно було б мати свої, стійкі сорти - свіжий ринок - це непомірно більша кількість клієнтів та коштів за ягоду. І сьогодні - лише ягода на заморозку. А вона - енергозатратна. Чи витримаємо конкуренцію? Ми - живучі. І , як калина, чіпляємося за землю і встаємо на ноги свої. Хоча ягоди - це не основний заробіток українського аграрія. Звісно ж пшениця, соняшник, кукурудза і соя. Але що змінюється? Розвитку потребує так само наукова складова, розрахунки рентабельності і інноваційні складові енергоносіїв зокрема. Метеостанції.. і як теперішній рік показав - логістична складова незалежна чи пріоритетна, а не так, як цього року - водії вантажників запрошують у місяць по 100 тис грн заробітної плати. Тоді, що робити фермеру? Залишати урожаї на полях? Так і залишилося - 15-20 відсотків, а в кого й половина вирощеного, доглянутого, інвестованого... А це - піт і сльози - щоденна важка праця, недосипання, недоїдання, хімієдихання. Скільки тієї генетичної тисячолітньої мотивації у них є? У них є. Але чи десь візьмуться кошти оплатити усім? Логістам, вченим за сорти, податки на землю, податки у державу, податки на заробітну плату і її саму ж, пальне, запчастини і нові інвестиції на новий урожай. Сьогодні на війні дуже важко і страшно. Сьогодні у сільському господарстві важко і лячно. Але оптимізм, як і на війні, так і в полях українських один - РАЗОМ- долати усі перешкоди. Будувати нову Україну і нове Сільське Господарство України - без запроданців, але з науковцями, економістами, партнерами усім гуртом.
Сьогодні низькій уклін мамі і татові - які навчили любити землю і не кидати її обробляти - бо це- джерело. І найбільша подяка усім, хто посіяв і пожав. Дай Бог Вам гідної оплати та повернення здоров'я! А урядовцям - подяка, що підтримали безвідсотковим кредитом - 5-7-9 - реальна допомога для оборотних коштів і можливість, щоб продукція мала ціну рентабельну. Банківським працівникам - що створювали для нас послуги терпеливо - бо аграрію завжди ніколи папірці підписувати. Бухгалтерам - які в цьому році - по світу - по кількох роботах, щоб сім'ю прогодувати, встигали за звітністю слідкувати. Прохання урядовцям - не робіть жорсткими далі реєстрацію наших накладних - урожай такими важкими зусиллями дався - дозвольте ж його продати і не забирайте те, що оплачено. Дякуємо працівникам АПК - що завжди вчасно і в темі - і приходили на допомогу. Дякуємо проектам Агро -МБА - від Української Долини , ТЕРРА чи Агроінноваційний клуб - подолаємо цей шлях разом!
Втім, усе на світі суєта - єдина радість у фермера - від плодів праці. Коли тішишся, що виростив смачну картоплю, чи ОТАКЕННУ обліпиху чи соя у тебе з такими гарними показниками!
Зі святом, мої рідні і шановні УКРАЇНЦІ!

Загальнонаціональна хвилина мовчання 🙏

Бойовий медик полку «Азов» Юлія Зубченко, позивний Сирена, загинула на заводі «Азовсталь» під час авіаудару. Дівчині було 27 років.

Юлія народилася у місті Світловодськ Кіровоградської області. Після 9 класів місцевої школи рішуче обрала для себе майбутній фах медика. Дівчина закінчила Кременчуцький медичний коледж та отримала спеціальність фельдшерки. Згодом здобула фах провізора у Харківському національному фармацевтичному університеті. Була дуже життєрадісною, турботливою та товариською. Любила музику та гарно співала.

У 2020 році дівчина прийняла рішення йти на службу. Вона приєдналася до лав Окремого загону спецпризначення Національної гвардії України. Їй дуже подобалося служити та рятувати людей.

Після повномасштабного вторгнення Сирена була в Маріуполі, допомагала пораненим. Хоча мама просила не їхати туди взагалі, а виїхати за кордон. Дівчина ображалася і відповідала, що це її вибір, про який вона не шкодує. Вона ніколи не скаржилася ні на що. Серед побратимів у Юлії був хлопець. Він освідчився дівчині. Юлія вдягла обручку, а незабаром стало відомо, що її коханий безвісти зник.

Їх «польовий шпиталь» переїхав на «Азовсталь» останнім. Сирена не могла кинути своїх підопічних. У той період вона писала мамі: «Припини, ти у мене сильна, навіть у мене немає страху. Вірте, що я повернуся обов’язково». 7 травня сказала, що 9-го буде страшний день, адже очікувалися обстріли з боку окупантів. А вже наступного дня її не стало. Побратими Юлії розкопали завали і переконалися – там живих не залишилося. Усе вигоріло вщент. Місцеперебування тіла дівчини досі невідоме. Її коханий також загинув.

Солдата Зубченко посмертно нагородили орденом «За мужність» III ступеня.

«Сильна до останнього. Ніколи не скаржилася, як їй складно чи страшно», – зазначила мама Людмила.

Рідним дуже важко від того, що вони не можуть поховати Юлю. У Юлії, крім батьків, залишився 7-річний синочок Артем. Хлопчик цього року пішов у перший клас.

Українська правда разом із платформою пам’яті Меморіал героїв вшановують загиблих захисників.

Ми разом і в цьому наша сила, сестро!