YavorskaArt

Привіт, це - я. Я все ще малюю. І чим менше світла - тим яскравіше я палаю.
«Тюльпани в чоботах» 40х60 см.

Художнього контенту все менше, хоча працювати в теперішніх умовах треба ще більше. З травневого повернення в Київ я мала 2 вихідних. Але втома не постійна, і скоріш моральна, ніж фізична, чи я вже просто їх не розрізняю. Сьогоднішня реальність настільки реальна, що час від часу з‘являється відчуття участі в реаліті-шоу з кінченим режисером, який накидає і накидає все нові і нові завдання. За вісім місяців повномасштабного вторгнення я вже забула, як було до. Я не можу згадати, які проблеми тоді у нас були, які нагальні питання. В нас вже немає мрій, в нас є плани на короткий термін - сходити до лікаря, купити теплий одяг дітям, запастись батарейками та батареями (ті що для енергії, не ті, що для тепла), відремонтувати стару хату в селі, та пристосувати її до різних випадків (якщо не буде світла, якщо не буде газу, якщо не буде нічого окрім дрів), запаси продуктів довготривалого зберігання, продумування наших дій у випадку розвитку подій варіант 1, 2, або 3. А в цей час відбувається життя - довбана дистанційка другоклашки на мої потріпані нерви, це навіть не серпом по яйцям. Соплі у меншої, повітряні тривоги і прильоти, мої батьки і їх потріпані нерви, фейлові виставки, збори і донати, відсутність продажів, відсутність спілкування з друзями, спроби зануритися в малювання, і хто, скажіть мені, хто придумав готування?! Але я малюю. Я продовжую свою боротьбу. І якщо зі сторони може здатися, що я безробітна мамка 32-ох років, яка лежачи на дивані в сутінках намагається зараз зібрати до купи свої думки, то може так воно і є. А може й ні. Може то художниця, яка при усих обставинах намагається створювати щось гідне, те що матиме існувати попри все, що відбувається, чи буде відбуватися навколо неї. Хто зна.

Серія робіт «Птахи». Акварель, бавовна. 29.7 х42 см.
Роботи можна придбати як серією, так і окремо. Доставка по всьому світу безкоштовна.

https://www.etsy.com/shop/YavorskaArt

Якщо прибрати емоційну гойдалку, не брати до уваги дію моїх антидепресантів, виключити приступи агресії, то залишиться мутний - як калюжа талого снігу - страх. Я боюсь втрат і болю. Я боюсь втратити дітей, я боюсь втратити чоловіка, рідних, ногу, руку, дім, себе, спогади, відчуття реальності, глузд, гроші, життєву позицію, сенси. Цей страх придавив мене в лютому. В середині березня я злягла під його натиском. А далі я навчилася з ним жити. Це як важка бетонна напівсфера, яку поклали обабіч дороги, щоб не паркували автомобілі, але лежить вона тепер в мене на грудях. Як на мене, я непогано натренувалась з нею, за майже сім місяців. Якщо спочатку я відгородилась від дітей і була сконцентрована виключно на їхній безпеці, і всьому необхідному для виживання, зараз я їх люблю ще більше, цілую ніжніше, обіймаю міцніше і відчуваю гостріше. Якщо спочатку я не могла взяти в руки пензель, то зараз я знову відчула потяг до акварелі. Якщо спочатку я зривалась на тяжкий алкоголь і заливалась ним, зараз я його не вживаю взагалі. Я не відгородилась від новин. Я споживаю величезну кількість військового контенту. Політичного, культурного, навчального і відсотків п‘ять - розважального. Я навчилась жити з бетонною напівсферою в грудях. Повірте - вона там назавжди. Саме вона примушує мене сіпатись від різких звуків, і сіпати до себе дітей, коли я лякаюсь (і цим самим лякати їх). Саме вона примушує відбудовувати і перебудовувати отеплення в старій сільській хаті, що була нам літньою фазендою більше 30-ти років. Саме вона примушує різко реагувати на хамовиту медсестру, у якої замість крові тече жовч по венах. Саме бетонна сфера примушує мою голову пульсувати від болю, коли я чую російську мову, не важливо від кого - навіть від мого чоловіка, особливо - від нього. Я не хочу, щоб ця війна забрала моє життя - в усих можливих сенсах цього слова. І я борюсь за це, як умію. Сьогодні моя ноша знов стала важкою. Пройде час, і я понесу її далі. Вона не стане легшою, просто я знов навчусь із нею жити. А ще я одягну свій жовто-блакитний браслет, ну, знаєте, як підлітки носять.
#Ізюм

«Яблука на гілці», олія полотно на підрамнику, 30х50.

Референсом мені слугувало дерево, яке росте «в безпечному місці». Туди я вивожу дітей. Там великий сад. А два величезні горіхи, посаджені моїм татом, закривають нам небо. Там бойові коти, і льох з бетонних плит. В ньому банки з консервацією і тушонка. На вулицях ТРО, а біля хати троянди. В кімнатах багато дитячих іграшок і книг, столи засипані фарбами, папером, олівцями і пластиліном, а в рідні - корова, що щедро дає молоко.

«І виростуть квіти», олія, полотно, 20х30 см
Намальована робота після початку повномасштабного вторгнення.