Церква "Нове Місто" - New City Church

Фотографії з Охматдиту, підʼїзд зруйнований вщент на Сирці і 10 загиблих у Кривому розі.

Ми висловлюємо співчуття всім хто втратили своїх дітей, близьких, батьків чи партнерів під час вчорашньої терористичної атаки Росії.

У Псалмах Давид кличе до Бога, щоб Він покарав кожного хто чинить зло.

“Хай повернеться зло на моїх ворогів, Своєю правдою винищи їх.” Псалми 53:7

“Признай їх за винних, о Боже, через свої заміри хай упадуть, за їхні великі злочинства відкинь їх від Себе, бо вони проти Тебе бунтують!” Псалми 5:11

У молитві згадуємо сьогодні всіх загиблих і просимо про Божу милість для їхній сімей, близьких людей.

“Адже Ти Господи все бачиш, оскільки Ти зауважуєш страждання і біль, аби кожну справу взяти в Свої руки. На Тебе покладається бідний, – Ти помічник сироті.“ Псалом 10:14

Коли ми думаємо про поклоніння Богу, який образ приходить в нашу уяву? Якщо ми звернемося до Біблії, то найпоширенішою формою поклоніння були жертвоприношення та участь в жертовній трапезі.

Для людей біблійних часів найважливішою формою гостинності було прихистити подорожнього розділивши з ним напої та їжу. Найважливіші договори закріпляли спільною трапезою. Ця складова і нині дієва в «бізнес ланчах» навколо важливих угод. Та й зараз, якщо ми хочемо зблизитись з людиною, ми йдемо в ресторан, щоб розділити спільну трапезу. А рівень любові оцінюється рівнем страв.

Отже, їжа все ще являється важливою складовою соціалізації, прояву піклування та довіри. Але в богослужінні вона майже не грає ролі. Втім, саме центральна, для багатьох християн, подія богослужіння – звершення євхаристії, є формою взаємодії з Богом через їжу.

Текст: Денис Кондюк
Ілюстрація: Анастасія Шукевич

З 1 по 9 червня буде проходити фестиваль документального кіно про права людини DocuDaysUa. Цього року тема "10 років триденної війни, яка триває три сторіччя".

Документальні фільми варто дивитись тому що вони показують життя і світ ширше ніж ми бачимо з вікна або з новин. Підсилюють розуміння того що кожне створене Богом життя цінне і що у кожного є своя гідна фільму історія. А ще там можна побачити те, що і уявити собі не можливо, але воно існує в світі. І це не лише жахливі речі, а і прекрасні. Допомагає не лише прокачати емпатію, а і поспостерігати повноту і різноманіття Божого творіння, а також побачити зло.

Читайте про п'ять фільмів, які рекомендує постійна глядачка фестивалю DocuDaysUa та ілюстраторка Настя Шукевич.

1) "Мирні люди"
Російські солдати здійснили тисячі несанкціонованих телефонних дзвінків з поля бою в Україні своїм рідним і друзям у Росії.
З початку повномасштабного вторгнення українські спецслужби регулярно перехоплювали та викладали їхні приватні розмови в інтернет. Фрагмент за фрагментом голоси росіян розкривають світові очі не тільки на хід так званої «спецоперації», а й на процес дегуманізації та деморалізації її виконавців.

2) "Київські файли" (реж. Вальтер Стокман)
В Україні відкрили доступ до архіву КДБ СРСР, який містить безліч звітів про спостереження за громадянами. Що ви відчуєте, коли дізнаєтесь, що держава роками за вами стежила? Українська дисидентка, нідерландський шпигун-аматор та французька туристка, яку 50 років тому зрадив «коханий», натрапляють в архіві на справи, відкриті на них самих.
Фільм занурює в час, коли особисті життя людей пронизувала параноя радянського режиму, і показує, як на них впливала ця маніакальна недовіра. Історії героїв нагадують нам про важливість прозорості, відповідальності за злочини та захисту прав особистості в будь-якому суспільстві.

3) "Нейтан-ізм"
Наприкінці Другої світової війни Нейтан Хілу, син нью-йоркських іммігрантів-євреїв із Сирії, отримав завдання від армії США, яке змінило його життя, — охороняти нацистських воєнних злочинців найвищого рангу під час Нюрнберзького процесу. Цей досвід став поживою для цілого життя мистецького натхнення Нейтана — практично невідомого «художника-аутсайдера», який наступні 70 років із одержимістю створював візуальний наратив своїх спогадів. Але що буде, якщо ці спогади почнуть жити власним життям?

4) "Зачарована гора" (реж. Маріам Чачіа, Нік Фойґт)
Після одужання від туберкульозу Маріам постійно сниться жахіття про те, що її тримають високо в горах, посеред лісу, у старому палаці. Будівля велична, однак її мешканці — суспільні вигнанці. І от якось Маріам вирушає на зустріч із таємною спільнотою, щоб подолати свій страх.
Подружившись із хворими на туберкульоз в Абастумані, розділивши з ними радість і біль, Маріам нарешті долає свій страх. Але Абастумані ділиться забутою історією, яку ніхто не чув, і примари минулого відкривають щось набагато зловісніше, ніж особисте жахіття Маріам — вони викривають страхіття цілої країни.

5) "Диво Ґулльспонґа" (реж. Марія Фредрікссон)
Божественне передчуття спонукає двох сестер купити квартиру у шведському містечку Ґулльспонґ. На подив жінок, продавчиня — копія їхньої старшої сестри, яка наклала на себе руки 30 років до того. Те, що починається як моторошна історія воззʼєднання сімʼї, згодом перетворюється на скриньку Пандори: життя всіх трьох жінок виходять з-під контролю.

Але не обмежуйтесь лише цими фільмами. На фестивалі, окрім конкурсної програми є блок DOCU/АРТ з фільмами про мистецтво, DOCU/ХІТИ з різними знаковими фільмами, які перемогли на різних фестивалях, DOCU/ЮНІСТЬ з фільмами для підлітків і багато чого іншого.

Дивіться повну програму на офіційному сайті – https://docudays.ua/

Описи фільмів взяті з офіційного сайту фестиваля.

Фільм Віма Вендерса «Ідеальні дні» показує нам щасливу людину.

Щастя у фільмі досягається не через споживацтво чи амбітні цілі, і не через якийсь особистісний ріст, успішний- успіх. А через просте тихе затишне життя з хорошою музикою на фоні.

У центрі сюжету чоловік на ім'я Хіраяма з непрезентабельною роботою. Він прибирає громадські вбиральні в Токіо. Хто про таке мріє?
Але через певний час глядач починає йому відверто заздрити.

Дні Хіраями дуже схожі один на інший: він працює, обідає в парку, повертається додому, читає, лягає спати. Він спостерігає за тим, як падають тіні, споглядає дерева, колекціонує паростки, з яких вирощує бонсаї. Фотографує на плівку гру світла і тіні, що проходить крізь дерева. Він втішається життю і творінню в тому сенсі, як про це пише Екклезіаст в третьому розділі.

Перед сном Хіраяма читає. Коли в нього закінчується книга, він йде в букіністичну книгарню і купує наступну.

З часом глядача починає заворожувати те, як старанно і натхненно він виконує свою роботу. Справжня ілюстрація слів Павла до Колосян: «Що тільки робите, робіть від душі, наче для Господа, а не для людей».
А також слова Екклезіаста: «Якщо людина їсть і п’є, й насолоджується своєю роботою, то це також Божий дарунок».
Згадала, як через кілька років після університету одним з критеріїв при пошуку роботи було, щоб вона не заважала грати в прославленні і в гурті 🙂

Час від часу Хіраяма стикається з викликами, іноді навіть помітно нервує, але його прийняття ситуації, спокій і впевненість допомагає йому з усім впоратись. І дні знову стають ідеальними. Він випромінює впевненість, яка позитивно впливає на інших.

А ще це фільм про достаток. Коли розумієш, що для комфортного щасливого життя потрібно не багато, а достатньо. Насправді достаток — це доволі мало. На початку повномасштабної війни ми з донькою залишались в Києві. У день, коли запрацювала «Нова пошта», ми на всяк випадок відправили коробку з одягом моїй подрузі в одну з західних областей, щоб якщо ми таки вирішимо евакуюватись, то ми могли їхати без речей. Виявилось, що в цю коробку на 8 кг влізло все необхідне. Навіть по одній сукні. Навіть босоніжки на літо. Навіть книжка. Для мене ця коробка стала прикладом достатку.

Отаке.

Фільм «Ідеальні дні» все ще можна подивитись в кінотеатрі «Жовтень», тому якщо ви ще не бачили — обов'язково сходіть.

▪️Авторка і дизайн — Anastasia Shookaty.

Великоднє чудо воскресіння дуже важливе ❤️‍🔥

Це прихід нетління у світ скінченності, це перемога життя над смертю, це явлення прославленої людської природи, початок Царства.. Але свідками цього важливого чуда є полотно та хустинка, якими був огорнутий Ісус, та відвалений камінь. Найчастіше, що бачать учні та й інші після воскресіння – пустоту, або неясність. Жінки знаходять пусту гробницю. Марія шукає тих, хто забрав тіло Ісуса і не бачить Його. Ісус зникає на вечері в Емаусі. Не зразу впізнаний на озері.
А ще, звичайно, про звістку воскресіння сповіщають Анголи. Але навіть являючись учням, Ісус обирає час коли не було Хоми, ніби жартуючи з нього, а потім додатково являючись.

Коли воскресає Ісус, про це майже ніхто не знає, крім тих, хто поспішав Йому послужити, чи тих, хто сумніваючись все ж шукав змісти. Але чому не явитись всім, чому не пройтися центральними вулицями Єрусалиму, як тиждень тому? Ні. Навіть після смерті на хресті явлено більше чудес в святому Місті, ніж зараз.

Воскресіння – найдивовижніша подія в історії, і саме тому, вона потребує таємниці. Віра, це не просто забобонне некритичне сприйняття реальності, але таємниця відносин з Богом, що платить найвижчу ціну за ці відносини. Саме серйозність відносин та події воскресіння потребує інтимності віри, таємниці зустрічі, пустої гробниці.

Воскресіння – запрошення до Нового Творіння, а не свято тотальної очевидності. Тотальна очевидність станеться за часів Другого Пришестя, а поки що Бог запрошує нас поглянути в пустоту, і відкрити там Того, кого ми не чекали побачити абсолютно Новим, сповненим і даруючим життя.

Христос Воскрес!

Я бачила декілька пар, які розійшлися після того як пережили спільне горе. Вони не змогли пробачити один одному, що горюють по-різному. Через цей різний спосіб горювання часом здається, що інший насправді не любив втрачене. Комусь легше проживати біль мовчки, комусь зі словами і плачем. Одного катує це мовчання іншого, а другому плач першого розриває душу і він відсторонюється ще більше. Я думаю, кожен це бачив, а хтось навіть переживав. Але є стосунки сімейні або дружні, де люди пройшли через втрату і стали ще ближчими. Так, буває, коли люди змогли проговорити і прийняти свою різність в горюванні і разом з тим плекати спільне. Так буває, коли люди змогли вірити в краще в іншому, не маючи видимих доказів, а також коли залишались вірними і посвяченими.

Насправді я описую ці історії особистісних стосунків, щоб перенести це як ілюстрацію на суспільний контекст. Зараз в українському суспільстві багато тріщин і розломів, бо ми переживаємо дуже різний досвід війни і втрат. Ми не лише маємо різні способи горювання, але й дуже різну його природу.

Дружини, батьки і діти військових відчувають самотність серед сімей, які не знаходяться в тривожному очікуванні своїх близьких з полю бою. Люди, у яких за спиною залишились стертими з лиця землі їх домівки і міста, відчувають себе самотніми серед тих, хто живе в своїх домівках. У тих, хто стали емігрантами теж свій біль, бо вони втратили всі соціальні зв‘язки і те, до чого були прив‘язані. Люди, які втратили найдорожче, поховали близьких які загинули на полі бою або під руїнами, відчувають себе самотніми в своєму горі, коли бачать чиєсь безтурботне і легковажне життя, часом їм ця велика жертва може здаватись марною.

Ми майже перестали злитись на ворога, бо він вже втатив для нас ту людскість, якій є сенс дарувати свої емоції. Ми адресуємо свій біль і емоції один одному, бо це природньо. Часом ми відчуваємо себе самотніми серед інших українців, які не прожили той самий досвід. Але варто розуміти, що ми переживаємо різний досвід війни і ми в цьому не винні. Винний той, хто ці втрати спричинив, оці всі дуже різні втрати.

Нам стратегічно важливо навчитись приймати один одного в нашому різному проживання горя. Єднання - не сама сильна сторона українців. Але тут той випадок, коли треба перемогти стереотипи про самих себе. Нам дуже важливо займатись миробудівництвом. Ні, не з ворогом, а між собою. Вчитись один одного розуміти, вміти чути свої слова вухами іншого. Вчитись плакати з тими, хто плаче і пробувати радіти з тими, хто радіє. Важливо кожному знайти найбільшу точку продуктивності саме в своїй умовній категорії і будувати мости співпраці з іншими умовними групами для перемоги. Не всі всіх зрозуміють. Не всі українці будуть зразково усвідомленими і жертовними. Але нам треба будувати єдність між собою і набувати союзників на тому рівні, до якого інші спроможні. Давати один одному зону росту, а не відштовхувати.

▪️Авторка — Ольга Кондюк
▪️Дизайн — Yevhenii Pavlovskyi

У понеділок, 12-го лютого, загинув 22-річний Вадим Прокопчук — воїн і християнин. Ми переповідаємо уривки його інтервʼю для медіа, щоб поділитися памʼяттю про нього. Адже саме християнська цінність любові була мотивом долучитися до війська.

До війни Вадим Прокопчук був музикантом і навчався в Національній музичній академії. З перших тижнів війни він долучився до ТРО, потім брав участь у боях за Київщину, а у 2023 році перевівся у ССО “Азов Київ”. Під час служби, у вересні 2023-го року, він одружився зі своєю дівчиною Юлією. Вадим загинув напередодні свого 23-го дня народження під Авдіївкою, захищаючи свою країну.

“Для мене християнство — це, перш за все, служіння суспільству Ми тут, ми маємо не просто жити серед цього суспільства, а бути активною його частиною”.

“У Матвія написано, що ви світло для світу Відповідно, ми повинні не те що бути як і всі рівні — «от покличуть, тоді я піду». Ми маємо бути, навпаки, першими серед тих, хто стоїть у боротьби зі злом”.

“Ти захищаєш себе, своїх рідних там, де ти народився. А люди нехтують своїм обов'язком, і це дуже низько, як на мене. Це перечить моєму розумінню християнства”.

“Якщо ми не будемо боротися — сюди прийдуть вороги і всіх уб’ють, все відберуть. Якщо комусь байдуже на країну, то краще тоді вже відмовитися від громадянства. Тоді в тебе не буде жодних обов’язків. Бо користуватися правами, але не виконувати обов’язки — це якось не по-християнськи”.

“Ця країна — велика хвора пляма на карті. І це все йде з самого виховання У них реально таке мислення: «А чому ні? А натиснути на курок — ну натисну, і все забудеться».

“… коли я їду туди в БМП, коли починають в голову лізти різні думки, тоді так, я одразу починаю молитву. І в силу того, як я сприймаю молитву, це мені дає відповіді на всі мої питання, і я одразу заспокоююсь”.

“І я так само своє життя сприймаю: я маю певне призначення на цій землі. Я живий рівно до того моменту, поки я це призначення не виконав. Якщо я його виконав, відповідно, мого сенсу перебування в цій землі немає.”

“Жити — це нормально, веселитися і так далі. Головне не забувати Треба просто мати якісь солідарність і совість. Бо майже щодня у Луцьку приїздять авто місії «На щиті»”.

Ми залишаємо посилання на картку сімʼї Вадима, ви можете підтримати їх своїм донатом — https://send.monobank.ua/jar/23b7RXvLmE?fbclid=PAAabKHzjJDeI-Gzc3qDZhZ7dZjEKlEQ4hxdCbyYP6xGAMge2ZW0MAzmlwdxQ_aem_ATgPVL7THzVyasQN1Riax2HDytvvT-dV_ogFQ1P1LhnjrT_xar5X6rJqAgQE5CyrK5A.

Цитати взято з інтервʼю для Волинська служба новин.
Дизайн — Anastasia Shookaty.

❤️‍🔥іронічний пост і поради любовної-любові!

ми не рекомендуємо повторювати їх у домашніх умовах і без спеціальної підготовки.

автор — Victor Kolomiyets

👇🏻пишіть в коментарях улюблені або дописуйте свої ідеї у цей сет.

🍩Збираємо штоллени і дріп-каву для військових на Сіверському напрямку!

Є нагода показати військовим, що тиловики справді з ними. Церква “Нове Місто” збирає різдвяні смаколики для 206 ОБТрО, яка зараз активно працює на Сіверському напрямку.
Повірте — військовим, які давно на нулі, цінно отримувати персональну увагу, розуміти, що про них пам'ятають, що їм вдячні. Тому на Різдво їм приємно отримати щось не тільки корисне, а ще й домашнє і святкове!

Що не варто надсилати: шкарпетки/білизна/рукавички (це дуже індивідуальні речі, їх важко підібрати так, щоб підійшли).

Ми спитали поради Anastasia Shookaty, дружину військового, що краще принести в церкву на збір:

1. Кава в дріпах – це найкраще, що йде в бліндажах, вони завжди за неї вдячні. Це те що я відправляю в кожній посилці.
2. Невеличкий різдвяний штоллен або якась випічка довгого зберігання.
3. Батончики енергетичні, шоколадні, з горіхами тощо.
4. Сушене м'ясо в пакетиках, наприклад, джерки або м'ясні чіпси.
5. Не різдвяна штука, але буде завжди в тему: пакетик-два якоїсь вишуканої сублімованої їжі. Нові сухпаї не смачні, на жаль((
6. Листівка з теплими словами, але без прямої нав'язливої євангелізації. Згадати основну думку Різдва можна, але молитву покаяння краще не додавати.
7. Все це красиво запакувати.
8. Можна додати якийсь неочікуваний сюрприз 🙂
Я намагаюсь в кожну посилку вкласти щось неочікуване. Наприклад, минулого разу купила в сільпо червону пітахайю. Це було і дивно, і прикольно, і ніби смачно навіть 🙂

Не треба збирати прямо все з кожного пункту, просто оберіть собі кілька позицій і приносьте ці продукти на служіння в неділю 17-го грудня.

✨Чекатимемо на ваші подарунки!

✨Як говорити про надію, якщо її бракує навіть для себе?

«..не роблю я доброго, що хочу, але зле, чого не хочу» — пише чесно Павло церкві у Римі. Він не бачив їх жодного разу, але як лист знайомство пише послання до римлян. Посередині послання, розповідаючи про свою надію, Павло говорить про кілька важливих принципів:

▪️Людина помирає для гріха, коли обирає Христа. Хрещення — це приклад цього, занурення для смерті.
▪️Христос воскрес для нового життя, а у ньому воскреснемо і ми. Хрещення теж має елемент воскресіння — вихід з води.

А далі Павло кидає виклик — якщо ми почали жити у новому житті, то варто це продовжувати. Спробувати переорієнтувати всі свої зусилля, щоб вкладати у це нове життя.

Виглядає чудово, але Павло сам зізнається — «не роблю я доброго, що хочу, але зле чого не хочу». Навіть вигукує «Нещасна я людина! Хто мене визволить від тіла цієї смерті?» Де він знаходить надію в момент розчарування та тривоги?

«Дякую Богові через Ісуса Христа, Господа нашого..»

Павло окреслює нову перспективу — життя в Дусі, життя не по розрахункам чи закону, а життя в якому надія на Бога більше за власні провали. Більше того Павло говорить, що ця надія не тільки індивідуальна, але і загальнолюдська. Ця надія на Христа дає можливість сподіватися, що і творіння переживе відновлення. Не тільки люди, але і весь світ, який зазнав наслідків гріха.

Надія в тому, що Бог вже дав простір для воскресіння. Він приніс себе в жертву, дав Духа Святого, щоб той допоміг підтримати нас у немочах. Проте план не завершується на цьому — Господь планує відбудову всього світу так, щоб замість гріха прийшов Його справедливий мир.

Написано за проповіддю Ольга Кондюк.
Ілюстраторка — Anastasia Shookaty.

#адвент, #різдво,

Революція Гідності розпочалася як спроба захистити свободу і принести більше гідності в життя українців.

Цей день фокусує нас на двох цінностях християнства — гідності та свободі. Господь творить людину гідною від самого початку, Він дає їй свободу і ставиться з повагою до рішень, які та приймає. Гріх завжди повʼязаний з частковою втратою свободи, приниженням гідності. Чи через несправедливі закони, чи через відсутність правосуддя. Христос приходить з обітницею свободи, зараз часткової і згодом — повної у Його присутності.

Боротьба триває, і ми дякуємо кожному, хто бореться за гідність і свободу.

▪️ На фото зліва Олекса Шукевич, частина церкви Нове Місто і позаду справа пастор Denis Kondyuk. Олекса воює у складі Збройних Сил України з перших тижнів великої війни.

Тикнути 10 грн, співчутливо глянути на перехожого, який простягає руку в метро і побігти вперед. Наступний левел — піти і купити набір продуктів. Ну, щоб точно не пропив. Так відчуття суму перетворюється на внутрішнє вдоволення. Зробила добру справу! Проте проблема залишається на тому самому місці, перехожий і далі тягне руку вже наступного дня.

Благодійність часто буває дуже ситуативною, поверхневою або навіть взагалі зайвою. Один київський фонд, який збирає одяг для переселенців, часто отримує пакети з непотребом, який годиться тільки на сміття. Який підхід до благодійності пропонує Біблія?

У Старому Завіті (так, той, що дуже страшний) насправді є дуже інклюзивні практики щодо бідних. Кожен пʼятдесятий рік Бог заповідає відпустити людей, які потрапили у боргове рабство. Він заповідає не дожинати поля до кінця, щоб бідні могли прийти і зібрати собі збіжжя (майбутнє борошно = хліб). Саме в такій ситуації опинилися дві біблійні героїні, які були за межею бідності: Рут і Ноомі. Здається, мав би Вооз тикнути їм 10 грн і втекти. Але ні, він виконує Божу заповідь, залишає частину поля для бідних, а потім навіть пропонує Рут збирати зерно з його іншими слугами на рівних. Такий підхід в сотні разів краще підкреслює людську гідність і повагу до неї, аніж маленькі подачки, щоб себе вспокоїти. Зрозумійте, питання не в 10 грн, інколи і ними варто підтримати іншого. Проте завжди варто зупинитися, щоб подумати трошки ширше — в чому справжня потреба людини? Як можна її вирішити більш глобально? Як підтримати людину, виявляючи повагу до її гідності, яка закладена в неї Богом?

Якщо ж подивитися на приклад Христа, то він справді інколи давав рибу замість вудки. Наприклад, у нагодуванні пʼяти тисяч. Проте і Він швидко цю лавочку “закривав”: “..Поправді, поправді кажу вам: Мене не тому ви шукаєте, що бачили чуда, а що їли з хлібів і наситились” (Івана 6:26). Навіть у історії із зціленням сліпого Христос не понижує йому планку. Після зцілення чоловік мав ряд викликів: навчитися будувати нові соціальні звʼязки, заробляти гроші та знайти друзів. Ті, хто були готові йому допомогти з цим, зробили теж свій вклад у це диво зцілення.

Гарним прикладом правильної благодійності є проєкт Спільнота "Емаус - Оселя"у Львові. Вони вміють робити добрі справи стратегічно і з повагою до людської гідності. Вони годують безпритульних, дають їм місце для життя і влаштовують на роботу. Проте це все не подачки, а процес виклику, підтримки і наставництва. Для того, щоб долучитися до проєкту, тобі потрібно погодитися на правила, а також бути готовим працювати. Така благодійність — складна і довга, проте дуже стратегічна. Вона більше про християнство, аніж швидкі кроки, які допомагають просто тобі менше відчувати провину.

Дизайн — Yevhenii Pavlovskyi.
Пост — Mary Tyshchenko.

"Як ти можеш бути і феміністкою, і християнкою?” – заявив мій знайомий. Я здивувалась, а потім зрозуміла, – він думає, що фемінізм це про жінок, які хочуть панувати над чоловіками, але це про інше. Спробую пояснити.

Фемінізм – це про рівність. Хтось скаже "але ж Бог створив жінку і чоловіка різними!". Так і є. Проте рівність і однаковість це різні поняття. Жінка і чоловік звісно не однакові, але при цьому рівні в Ісусі Христі (Галатів 3:28).

Основні тексти про роль жінки, які наводять противники фемінізму посилаються на Павла: мовчати в церкві (1 Коринтян 14:34-35), не навчати і не мати владу над чоловіком (1 Тимофію 2:11-15), користися чоловіку як він має підпорядкувати себе Богу (1 Коринтян 11: 2-16).

При цьому сам Ісус постійно публічно спілкується і взаємодіє з жінками на рівних, чим дивує своїх учнів і викликає осуд фарисеїв. Ісус говорить з самарянкою біля криниці (Ів. 4:16–18), з жінкою в домі фарисея (Луки 7:36-50), захоплюється бідною вдовою, що пожертвувала монети на храм. Він ставився до жінок, як до повноцінних особистостей, які важливі для Бога. А основний тезис фемінізму є "Я важлива". То в чому тут протиставлення християнства і фемінізму? Його немає.

Також Ісус вважав що жінки, так само як і чоловіки, мають достатньо особистої свободи для власного покаяння і прощення. Це теж цілком феміністичне твердження. Адже фемінізм – це коли жінка бере на себе відповідальність за своє життя.

Ще один стереотип каже, що фемінізм руйнує традиційну сім'ю. Це не правда. Фемінізм стверджує, що в родині має бути партнерство, яке збудовує сім'ю. Особливо під час війни. Коли побут, заробіток грошей і батьківство рівномірно поділене між чоловіком і дружиною. І кожен готовий підхопити і підтримати іншого в складні часи. Наприклад, коли воїн повертається з війни з інвалідністю, дружина має бути готова взяти на себе фінансове забезпечення родини. Або якщо дружина отримала поранення, то чоловік має взяти на себе побут і піклування про дітей. Що тут антихристиянського?

Для цього жінці потрібна освіта і можливість здобути хорошу високооплачувану роботу. А чоловік має вміти вмикати пилосос, приготувати вечерю і не боятись батьківських чатиків.

Хтось каже: так жінки вже мають рівні права, навіщо продовжувати цей дискурс? Але це не так. В компаніях до сих пір існує "скляна стеля" і жінок часто не підвищують. Після декрету жінці взагалі складно знайти хорошу роботу, бо работодавці бояться що вона буде постійно на лікарняних. Часто дружина шукає не високооплачувану і цікаву роботу за спеціальністю, а таку, щоб давала можливість займатись домом і дітьми. А чоловік натомість має більше кар’єрних можливостей, навіть якщо він одружений і багатодітний.

Чи, наприклад, як часто ви чуєте жарти про жінок і автомобілі? Попитайте в студенток технічних ВИШів скільки разів за навчання вони чули що ніби вони прийшли сюди не вчитись, а шукати чоловіка. Або попитайте жінок-лідерок в церкві чи легко їм було на своєму шляху, якщо ти хочеш бути більшою ніж лідерка жіночого або дитячого служіння... Прикладів нерівності в сучасному суспільстві дуже і дуже багато. І як раз оце суперечить християнським цінностям, а не фемінізм.

В Біблії навіть в старому заповіті багато прикладів сильних і незалежних жінок. Жінок які йдуть наперекір своїм чоловікам, що роблять Богопротивні дії (Авігаїл), жінок-пророчиць які приєднуються до війська і надихають своєю сміливістю чоловіків (Девора і Яїл), самовідданних жінок, які впливали на політику і могли, наприклад, відвернути геноцид (Естер). Та інші. Це дуже феміністичні жінки і при цьому вони благословенні Богом.

Тому це цілком природньо бути і феміністкою, і християнкою одночасно.

Церква може бути різною як і люди, які в неї входять. Тому не варто соромитися брати на себе відповідальність чи висловлювати публічну позицію. Здобувати освіту, працювати, голосувати і брати відповідальність за себе і за свою родину — здорово і потрібно.

Текст і ілюстрація: Анастасія Шукевич

Навіщо молитися Богові, якщо однаково відбудеться те, що має відбутися? Навіщо робити це, якщо Він не відповідає на всі наші молитви? Перед повномасштабним вторгненням християни молилися, щоб війни не було, але вона сталася. Потім молилися за Бучу, Ірпінь, «Азовсталь», але ми знаємо трагічну долю цих місць. Зараз молимося за збереження життів військових, але, на жаль, втрати є.

Під час війни молитва переживає кризу. Хоч кожен християнин наче й усвідомлює важливість молитви, але наразі комусь молитва може даватися тяжко. І цих віруючих не варто засуджувати, бо причина не обов’язково в їхній «малодуховності». Можливо, річ у тім, що вони моляться, а Бог наче не відповідає або, ще гірше, – не відповів тоді, коли вони так цього потребували. У кризові часи багато хто переживає Богозалишеність, і війна – це вагома причина сказати: «Боже, чому ти мене залишив?» (Пс. 22:2). Боже, чому Ти мене залишив серед руїн міста, під завалами будинку, в окупованих місцях? Боже, чому Ти не зберіг життя моєму синові, доньці, моїй дитині? Боже, чому Ти не зберіг мій дім, де мені жити? «Далекі від мого Спасителя слова мого плачу! Боже мій, я волаю вдень, але Ти не відповідаєш; кличу вночі, але не знаходжу розради» (Пс. 22:2-3).

На жаль, серед нас вистачає віруючих українців та українок, які зазнали горя від російських злочинів. Можливо, перебуваючи в кризі віри, не потрібно заставляти себе молитися, натомість прожити власний досвід горя. Можливо, не варто боятися, що Бог через такі дії відкине нас від Себе: Він не тиран, Який заставляє людей іти всупереч їхнім почуттям. Можливо, варто навіть дозволити собі позлитися на Бога та сміливо висловити Йому власні думки, як це колись зробив Йов. А потім з часом знову повернутися до роздумів, чому навіть серед таких викликів християни продовжують молитися? То ж чому?

По-перше, Бог все-таки відповідає на молитви, але не завжди так, як ми хочемо. Коли християни молилися, щоб не було повномасштабної війни, вони також молилися, щоб Бог допоміг вистояти, якщо вона все ж таки станеться. І ми бачимо, що Україна стоїть, та віримо, що вистоїть до кінця й здобуде перемогу. Хоч Буча, Ірпінь, «Азовсталь» стали місцем жахливих злочинів росіян, ми й там можемо побачити руку Бога. З Бучі, Ірпеня та Маріуполя вдалося проводити евакуації людей. Злочини, які звершували росіяни біля «Азовсталі», взагалі не залишали надій, що там виживе хоч хтось, проте командири-азовці не лише вижили, але їх навіть відпустили з полону. Молячись зараз за військових, віримо, що Бог буде допомагати. Бо ж якщо ми думаємо, що результат молитви передбачений, то й Бог передбачений, але чи так це?

По-друге, Бог бажає розділяти стосунки з людьми. Бог Трійці – це Бог стосунків. Сама ідея Бога, єдиного в трьох іпостасях, говорить, що Отець, Ісус і Дух Святий завжди були разом та розділяли все, що робили (Мт. 1:18-25; Лк. 3:22; Лк. 23:34; Мр. 16:6). І Бог хоче розділяти власне життя з нами. Він допомагає Гедеону здобути перемогу над ворогом у війні (Суд. 7:7); виводить апостола Петра з в’язниці (Дії 12:7-10); годує понад 5 тисяч голодних людей (Лк. 9:10-17) та зцілює недужих (Мт. 9:1-8).

Бог бажає, щоб ми проходили разом із ним сумніви, гнів, злість, страждання й навіть кризу молитви. Коли цар Давид переживав утиски ворогів, то приходив до Бога та починав говорити Йому: «Господи, провадь мене у Своїй справедливості. З огляду на моїх ворогів, Ти вирівняй переді мною Твою дорогу. Адже в їхніх устах немає щирості. Їхнє серце – руїна; їхнє горло – відкрита могила. Засуди їх Боже, – нехай вони впадуть від власних задумів. Через їхні великі злочини відкинь їх, оскільки вони збунтувалися проти Тебе. А всі ті, котрі надіються на Тебе, будуть радіти. Вони співатимуть повіки, і Ти захищатемеш їх. Будуть Тобою хвалитися всі, котрі люблять Твоє Ім’я! Ти, Господи, благословляєш праведника, – наче щитом, вкриваєш його милістю!» (Пс. 5:9-13). Цей уривок може послужити прикладом того, як варто проживати події – разом з Богом, подібно до Давида.

По-третє, Бог дуже добре знає, що таке страждання, і тому може переживати емпатію та розділяти досвід тих, хто страждає. Важко пояснити, чому Бог допускає страждання, але ми знаємо, що навіть Бога не оминула долина смертної тіні – Христа розіп’яли. Бог у Христі долучається до страждання світу і входить у досвід нашого страждання. Сьогодні Бог Трійці розділяє страждання українців та українок. Він є в окопі з військовими, з полоненими, з дитиною, яка плаче від повітряних тривог, з людьми на окупованих територіях, з цивільними, які втомилися від війни, бо «Господь близький до тих, чиї серця у скорботі, й спасає засмучених духом» (Пс. 34:19). Але Бог не розділяє будь-яке страждання: Він не розділяє страждання російських військових, які катують, гвалтують і завдають неабиякої шкоди українцям, бо «мерзотна для Господа дорога нечестивого, – але Він любить того, хто послідовно дотримується справедливості» (Пр. 15:9).

Отже, можливо, варто дозволяти собі бути щирим з Богом в усіх своїх емоціях та думках; можливо, молитва є важливою не тільки, щоб отримати те, за що просимо; можливо, молитва не завжди буде пов’язана з чудотворенням і зціленням як наслідками, але завжди – з бажанням Бога бути з нами (Мт. 1:23) та розділяти з нами наше життя.

Автор - Сергій Ярмоленко
Ілюстрація - Анастасія Шукевич