Адвокат

🔥Постанова ВП ВС від 31.08.2023 № 990/114/23 (11-103заі23):
📎https://reyestr.court.gov.ua/Review/113396904
👨‍⚖️Суддя-доповідач: Прокопенка О. Б.
✅Суд першої інстанції при вирішенні питання про відкриття провадження у справі не може надати оцінку достатності або недостатності всіх обставин, наявності або відсутності доказів. Ці всі питання можуть вирішуватись на інших стадіях процесу. Такі обставини не можуть виступати підставою для залишення позовної заяви без руху та підставами повернення позовної заяви позивачу

✔️Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Згідно з частиною другою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 2 КАС визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
У пункті 8 частини першої статті 4 КАС зазначено, що позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.
Згідно із частиною першою статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.
За приписами статті 11 КАС розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини четвертої статті 22 КАС Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо, зокрема, оскарження актів, дій чи бездіяльності ВРП.
Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, форма та зміст якої визначаються статтею 160 КАС.
Частиною першою статті 160 КАС визначено, що у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 160 КАС у позовній заяві зазначається ціна позову, обґрунтований розрахунок суми, що стягується, - якщо у позовній заяві містяться вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної оскаржуваним рішенням, діями, бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.
Згідно із частиною першою статті 169 КАС суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Частиною другою статті 169 КАС визначено, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
З матеріалів справи та доводів апеляційної скарги вбачається, що ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 червня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху у зв`язку з її невідповідністю пункту 3 частини п`ятої статті 160 КАС, оскільки позивач не навів обґрунтованого розрахунку шкоди, про яку заявлено у позовних вимогах, та надав позивачу строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви у спосіб, зазначений у мотивувальній частині ухвали.
Як убачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0102938118172, копію ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 червня 2023 року про залишення позову без руху ОСОБА_1 отримав 22 червня 2023 року (т. 2, а. с. 208).
Відповідно до вимог частини першої, шостої, дев`ятої статті 120 КАС перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день. Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення позовна заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв`язку.
Отже, десятиденний строк на усунення недоліків позовної заяви спливав 3 липня 2023 року.
Однак суд першої інстанції, не дочекавшись закінчення строку на усунення недоліків позовної заяви, який сам і встановив, ухвалою від 21 червня 2023 року позовну заяву повернув позивачу.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 08 листопада 2018 року у справі «Созонов та інші проти України» зазначив, що загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи. Принцип рівності вимагає, щоб кожній стороні була надана розумна можливість представити свою справу за умов, які не ставлять її в істотно несприятливе становище у порівнянні з іншою стороною. ЄСПЛ дійшов висновку, що на національні суди покладено обов`язок з`ясувати, чи були повістки чи інші судові документи завчасно отримані сторонами та, за необхідності, зобов`язані фіксувати таку інформацію у тексті рішення. У разі невручення стороні належним чином судових документів вона може бути позбавлена можливості захищати себе у провадженні.
За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про повернення позовної заяви.
Разом із тим необхідно зауважити, що суд першої інстанції, ставлячи питання про залишення позовної заяви без руху, а в подальшому повертаючи позовну заяву, підставою невідповідності позовної заяви вимогам статті 160 КАС зазначив те, що позивач не обґрунтував розрахунок шкоди, заподіяної бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.
Відповідно до пункту 3 частини п`ятої статті 160 КАС позовна заява, крім інших обов`язкових реквізитів, має містити зазначення ціни позову, обґрунтований розрахунок суми, що стягується, - якщо у позовній заяві містяться вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної оскаржуваним рішенням, діями, бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.
При цьому КАС не передбачає конкретну форму викладу позовних вимог, а наділяє позивача правом визначати учасників справи та довільно викласти зміст позовних вимог спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачених законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні.
Отже, стаття 160 КАС не конкретизує вимоги щодо змісту позовної заяви, який викладається позивачем в довільній формі. Головним є те, щоб позовна заява містила виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, достатність яких в подальшому має бути оцінена судом в ході судового розгляду справи по суті.
Однак суд першої інстанції вказані норми процесуального права не врахував. Фактично суд вдався до оцінки викладених позивачем обставин справи та доказів, що не віднесено до компетенції суду на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Адміністративне судочинство здійснюється на засадах (принципах) змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі (пункт 4 частини третьої статті 2 КАС).
Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (частина перша статті 9 КАС).
✔️Суд першої інстанції на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі не має права давати оцінку обраному позивачем способу захисту порушеного права, доказам та встановлювати наявність чи відсутність обставин, якими обґрунтовуються вимоги.
Після відкриття провадження у справі суд першої інстанції в разі наявності підстав, визначених адміністративним процесуальним законодавством, може провести підготовче судове засіданні, у якому мають бути з`ясовані всі питання, визначені статтею 173 КАС, зокрема, щодо остаточної визначеності предмета спору, характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів тощо.
Із позовної заяви вбачається, що вона містила розрахунок суми, що стягується, на сторінках № 16, 18 (щодо матеріальної шкоди) і на сторінках № 19-22 (щодо моральної шкоди) позовної заяви із зазначенням номерів та дат квитанцій, чеків, дат та сум платежів тощо. Також ОСОБА_1 наводив обґрунтування шкоди, заподіяної бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, і в заяві від 19 червня 2023 року, яка була надана на усунення недоліків на виконання вимог ухвали суду.
Крім того, позивач додав до заяви докази, які він вважав за необхідне надати суду, якщо ж вони при розгляді справи не підтвердять позовні вимоги, то це є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
✔️Суд першої інстанції при вирішенні питання про відкриття провадження у справі не може надати оцінку достатності або недостатності всіх обставин, наявності або відсутності доказів. Ці всі питання можуть вирішуватись на інших стадіях адміністративного процесу. Такі обставини не можуть виступати підставою для залишення позовної заяви без руху та підставами повернення позовної заяви позивачу.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції не був позбавлений можливості вирішити питання щодо відкриття провадження в справі на підставі наданих позивачем позовної заяви і доданих до неї доказів.
Питання про те, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджуються, відповідно до пункту 1 частин першої статті 244 КАС вирішується судом в нарадчій кімнаті під час ухвалення рішення по суті справи, а оцінка наданих стороною позивача обґрунтувань та доказів на предмет їх достатності на стадії відкриття провадження у справі законом не передбачена.
Повертаючи заяву, суд фактично дав оцінку доказам наданим позивачем на обґрунтування позовних вимог, що є неприпустимим.
Крім того, при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції.
ЄСПЛ вказав, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (Shishkov v. Russia, № 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року).
Враховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що повернення позовної заяви із підстав, наведених судом першої інстанції, є формальним та сумнівним з точки зору дотримання права позивача на доступ до правосуддя, гарантованого йому національним та європейським законодавством права на доступ до правосуддя.
За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає, що наведені в апеляційній скарзі доводи є суттєвими та дають підстави вважати, що суд першої інстанції діяв не у спосіб, визначений процесуальним законом, та передчасно повернув позивачу позовну заяву з підстав неусунення недоліків апеляційної скарги, що не відповідає дійсним обставинам справи.
Отже, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права є такими, що призвели до неправильного вирішення питання, іє підставою для скасування ухвали суду першої інстанції та направленням справи до цього суду для продовження розгляду.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 320 КАС підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а справа - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

#судовапрактика #процесуальніпитання #залишеннябезруху #безруху

🤗Канал ЦДСП у "Telegram": https://t.me/cdoslidzennasp

🔥Постанова ВП ВС від 08.08.2023 № 910/5880/21 (12-36гс22):
📎https://reyestr.court.gov.ua/Review/113176434
👨‍⚖️Суддя-доповідач: Ткач І. В.
✅Суму штрафу, перераховану до бюджету на підставі постанови про застосування такого стягнення, яку надалі визнав протиправною та скасував адміністративний суд, можна стягнути на користь платника згідно зі ст. 1212 ЦК України як безпідставно утримувану. На такі правовідносини приписи ЦК України про відшкодування шкоди та Порядку № 787 не поширюються

✔️(2.2) У якому порядку платник може повернути з бюджету кошти, утримувані без достатньої правової підстави (зокрема, коли вона існувала на час платежу, а потім відпала)?
39. Позивач обґрунтував вимогу про стягнення суми сплаченого ним адміністративно-господарського штрафу тим, що суд в адміністративній справі скасував постанову про застосування цього штрафу. Суди першої й апеляційної інстанцій задовольнили позов на підставі статті 1212 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду вважає висновок про задоволення позову по суті правильним. Сплачену до Державного бюджету України суму адміністративно-господарського штрафу після того, як підстава такого перерахування відпала (зокрема у разі скасування адміністративним судом постанови про застосування такого штрафу), господарський суд може стягнути на користь платника згідно зі статтею 1212 ЦК України як таку, що утримується у бюджеті без достатньої правової підстави.
40. У державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади (частини перша та друга статті 326 ЦК України).
41. Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України), яка діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України).
42. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (частина перша статті 170 ЦК України).
43. Держава відповідає за своїми зобов`язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (стаття 174 ЦК України).
44. З огляду на наведені приписи, а також ураховуючи те, щоповедінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних правовідносинах, у спорі щодо стягнення суми адміністративно-господарського штрафу, яка утримується на казначейському рахунку органу державної влади без достатньої правової підстави, держава бере участь у матеріальних і процесуальних правовідносинах в особі її органу, який контролює справляння надходжень бюджету за відповідним кодом класифікації доходів бюджету. У спірних правовідносинах таким органом є Укртрансбезпека.
45. За змістом абзацу першого частини третьої статті 17 ЦК України орган державної влади здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом.
46. Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, перерахування компенсації частини суми штрафних (фінансових) санкцій покупцям (споживачам) за рахунок сплачених до державного бюджету сум штрафних (фінансових) санкцій, застосованих такими органами за наслідками проведеної перевірки за зверненням або скаргою покупця (споживача) про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій (частина друга статті 45 БК України у редакції, чинній на час звернення до суду).
47. Повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили. Подання за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету (абзаци перший і п`ятий пункту 5 розділу І Порядку № 787 у редакції, чинній на час звернення до суду).
48. У випадках, встановлених Конституцією України та законом, особа має право звернутися за захистом цивільного права та інтересу до органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування (частина друга статті 17 ЦК України).Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду (абзац другий частини третьої статті 17 ЦК України).
49. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частини перша та друга статті 1212 ЦК України).
50. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили такі обставини:
50.1. 17 грудня 2019 року Управління Укртрансбезпеки у Харківській області застосувало до позивача адміністративно-господарський штраф у сумі 17 000,00 грн згідно з постановою про застосування штрафу.
50.2. 16 вересня 2020 року позивач сплатив цей штраф у повному обсязі.
50.3. 11 листопада 2020 року Другий апеляційний адміністративний суд прийняв постанову у справі № 520/3528/2020, згідно з якою скасував рішення Харківського окружного адміністративного суду від 2 червня 2020 року та прийняв нове рішення про задоволення позову позивача - визнав протиправною та скасував постанову про застосування штрафу.
51. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що на момент сплати позивачем адміністративно-господарського штрафу юридична підстава для такого платежу існувала - була чинною постанова про застосування штрафу та відкрите виконавче провадження. Тому не можна вважати, що позивач сплатив кошти помилково. Так само з огляду на обставини справи немає підстав вважати, що він сплатив штраф надміру, тобто у розмірі більшому, ніж визначений у зазначеній постанові. Надалі з огляду на набрання законної сили судовим рішенням адміністративного суду про визнання протиправною та скасування такої постанови відповідна юридична підстава відпала.
52. Порядок № 787 застосовний до випадків помилково чи надміру зарахованих до бюджету. Оскільки сума адміністративно-господарського штрафу, яку вніс до бюджету позивач, не є помилково чи надміру зарахованою, Порядок № 787 на спірні правовідносини не поширюється.
53. Велика Палата Верховного Суду вважає, що після визнання протиправною та скасування адміністративним судом постанови про застосування штрафу платник згідно зі статтею 1212 ЦК України має право на позов про стягнення суми перерахованих ним коштів як таких, які утримуються у бюджеті без достатньої правової підстави. Це узгоджується із практикою Великої Палати Верховного Суду про те, що рішення органу влади за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (див., наприклад, постанови від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 1 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109)).
54. За змістом глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних, - так би мовити, приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях, тоді як для кондикційних зобов`язань вина не має значення, бо суттєвим є неправомірність набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки те майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість останнього(див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (пункти 45-46)). Інакше кажучи, у деліктних зобов`язаннях одна зі сторін втрачає певне майно, а інша його не набуває, тоді як у кондикційних зобов`язаннях одна зі сторін втрачає певне майно унаслідок того, що інша сторона його набуває, зокрема утримує в себе.
55. З огляду на наведене Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсутні підстави застосовувати до спірних правовідносин приписи ЦК України про відшкодування шкоди. На ці правовідносини поширюються приписи статті 1212 ЦК України, які застосували суди першої й апеляційної інстанцій, задовольняючи позов. Вказане узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, а також від 5 лютого 2020 року у справі № 910/15295/18, на яку звернув увагу Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в ухвалі про передання справи № 910/5880/21 на розглядВеликої Палати Верхового Суду.
56. За обставинами справи № 910/15295/18 банк звернувся з позовом до органу пенсійного фонду про повернення помилково перерахованих коштів. Обґрунтував тим, що внаслідок технічного збою він помилково переказав зі свого кореспондентського рахунка кошти на рахунок відповідача, які останній набув без достатньої правової підстави. Відповідач заперечив, зокрема з огляду на те, що позивач не звертався до нього із заявою про повернення відповідних коштів на підставі Порядку № 787. Велика Палата Верховного Суду 5 лютого 2020 року залишила без змін рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову та стягнення таких коштів на підставі статті 1212 ЦК України. Зазначила, що у спірних правовідносинах орган пенсійного фонду є саме тим, який контролює справляння надходжень бюджету за відповідним кодом класифікації доходів бюджету та за поданням якого треба би було повернути кошти, помилково зараховані до Державного бюджету України. У разі, коли такий орган не надав відповідне подання, платник може скористатись правом на позов про стягнення (повернення) надміру чи помилково сплаченої суми з Державного бюджету України.
57. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що висновок суду першої інстанції, який підтримав апеляційний суд, про те, що кошти слід стягнути на користь позивача саме з Державного бюджету України, а не з Укртрансбезпеки за рахунок її бюджетних асигнувань, відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16. Згідно з цим висновком ГПК Українине передбачає необхідності зазначення суб`єкта виконання судового рішення (органу, через який треба перераховувати кошти), номера чи виду рахунку, з якого їх слід стягнути (списати). Такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення порушеного права позивача та є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, які мають бути врегульовані у нормативних актах, а не у резолютивній частині рішення (пункти 6.21, 7.1, 7.2 відповідної постанови).
(2.3) Чи є підстави для відступу від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду про позасудовий порядок вирішення питання про повернення з бюджету коштів, які утримуються там без достатньої правової підстави?
58. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, формулюючи підстави для передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вказав, що існує потреба відступити від висновку, викладеногоВерховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 липня 2019 року у справі № 489/6624/15-ц про те, що питання повернення сплаченої позивачем суми адміністративного штрафу слід вирішувати у позасудовому порядку на підставі Порядку № 787 за поданням органу, що контролює справляння надходжень бюджету.
62. Беручи до уваги наявність протилежної практики Великої Палати Верховного Суду (у справах № 910/15295/18 і № 910/5880/21) та Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду (№ 489/6624/15-ц) щодо застосування приписів Порядку № 787 і ЦК України, з огляду на висновки, викладені у цій постанові, задля гарантування юридичної визначеності у подібних правовідносинах стосовно повернення з бюджету коштів, які утримуються без достатньої правової підстави (після визнання протиправною та скасування адміністративним судом постанови про накладення штрафу)Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, сформульованого у постанові від 10 липня 2019 року у справі № 489/6624/15-ц, за змістом якого повернення цих коштів має відбуватися тільки згідно з Порядком № 787, тобто у позасудовому порядку.
✔️✔️(4) Висновки щодо застосування норм матеріального права
✔️69. Після визнання протиправною та скасування адміністративним судом постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу кошти, які платник сплатив на виконання цієї постанови, знаходяться у Державному бюджеті України без достатньої правової підстави. Тому повернення таких коштів платникові стосується захисту його майнових прав як суб`єкта господарювання, а вимога про стягнення цих коштів належить до юрисдикції господарського суду.
✔️70. Суму штрафу, перераховану до бюджету на підставі постанови про застосування такого стягнення, яку надалі визнав протиправною та скасував адміністративний суд, можна стягнути на користь платника згідно зі статтею 1212 ЦК України як безпідставно утримувану. На такі правовідносини приписи ЦК України про відшкодування шкоди та Порядку № 787 не поширюються.

#судовапрактика #ст1212ЦК #юрисдикція #ВПВС

🤗Канал ЦДСП у "Telegram": https://t.me/cdoslidzennasp

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що строк, передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже і для відмови кредиторові в позові в разі звернення до суду. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов’язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений вказаною нормою, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін.

Якщо поручитель поза межами строку помилково виконає вже фактично неіснуючий обов’язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором.

У цій справі в серпні 2009 року банк уперше звернувся до суду з позовом, у якому просив солідарно стягнути з позичальника та двох поручителів заборгованість за кредитним договором. Суд першої інстанції направив справу за підсудністю до іншого суду, який у жовтні 2010 року повернув позовну заяву позивачу для подання до належного суду. У лютому 2011 року банк повторно звернувся з позовом про стягнення кредитної заборгованості до належного суду.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості з поручителів, апеляційний суд зазначив, що в цій справі підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 ЦК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Оскільки вказаний шестимісячний строк належить до преклюзивних, а банк не подав відповідного позову до поручителів у межах цього строку, порука вважається припиненою і в стягненні коштів з поручителів слід відмовити.

Водночас банк у касаційній скарзі зазначав, що звертався до суду з позовом у межах шестимісячного строку, проте цей позов було надіслано за підсудністю до іншого суду, а останній повернув його позивачеві. Тобто, на думку заявника, строк на пред’явлення вимог до поручителів не пропущений через його переривання.

Велика Палата ВС погодилася з висновками суду апеляційної інстанції і вказала, що ані ст. 559, ані будь-які інші норми ЦК України не містять положень про можливість поновлення, зупинення чи переривання строку звернення з вимогами до поручителя.

Звернення банку в серпні 2009 року з позовом спочатку в один суд першої інстанції, а потім направлення справи за підсудністю в інший суд не може бути підставою для переривання строку, передбаченого ч. 4 ст. 559 ЦК України, який є преклюзивним, оскільки провадження у вказаній справі закінчене постановленням ухвали про повернення позовної заяви позивачу. Таке звернення не є вимогою до поручителя у цій справі в розумінні ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Постанова ВП ВС від 4 липня 2023 року у справі № 2-1268/11 (провадження № 14-2цс23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/112406151.

Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.