Tetiana Dubrovska

Я в Римі - вічне місто показує мені себе з різних сторін, наче красується.
Інколи я ходжу по ньому одна (мені так легше, бо можна не стримувати емоції), а інколи в мене екскурсії з найкращим в Римі гідом Олександрою Лукань, яка крім того, що закохана в Київ і Рим, постійно проводить паралелі історії.
І я проводжу. Тільки я це роблю мовчки і здригаючись від жаху, наприклад, коли на Рим напали з півночі (теж з півночі...) 2 тисячоліття тому, то з населення більше мільйону лишилось тільки 17 тисяч...
І відновлювався мій шикарний Рим дуже довго...
А Олександра, піднімаючись сходами, створеними Мікеланджело, розповідає про фігури зверху таких собі Генералів, типа сьогоднішніх Залужного і кого? (питає в мене) Марченко, Кривоніс? Підстав сама найгіднішго, бо всі наші Воїни прекрасні.
Вона підсовує мені моменти історії, де сили ворога перевищували, але... НАШІ виграли, відбилися, змогли!!! І я їй вдячна. Дуже.
Я не історик, я просто дівчина з Києва, що не виключає сповіщення про повітряні тривоги (ні, я нікому не заважаю, воно в мене тихенько блемкає в телефоні, але після того блем Рим стає не таким чудовим, а небо не таким безхмарним, а я стаю напруженою струною, що подумки захищає свою країну, своє небо найпалкішими молитвами).
Коли повітряних тривог і обстрілів нема, я інколи сміюсь неймовірним розповідям пані Олександри, і вона дивлячись на мене, каже:
- Я так мрію, щоб все закінчилось і ти знову постійно посміхалась. І щоб не було в очах стільки болю...
- Перемогою!! - тут же кажу я. Тільки Перемогою закінчилось, бо не буде нам спокою ніколи!
- Перемогою, звісно! - погоджується вона і не проводить екскурсії рашистам, на відміну тих кому "какайа разніцца" і "гроші не пахнуть".
Сьогодні всю ніч не могла спать, дивилась, як поміняти квитки на раніше повернення до Києва, а зранку на мій Київ летить балістика (боже як я її боюсь! Вона летить голосно і швидко і від вибуху, навіть збиття ППО, підстрибують будинки...)
Дякую ППО, нашим сміливцям-Воїнам, що боронять нашу країну, кожне місто і селище!
Дякую всім, хто донатить на Армію, хто купує все необхідне і впрягся в волонтерство, хто щиро переживає за нашу країну.
Я поїхала до Риму - хоча так довго ніде не була. Мені тут затишно і спокійно, коли в Україні не гатять обстріли, я тут навіть спала... вперше за стільки часу...
Рим відкриває свої таємниці, спокушає магазинами, але я не купую, в мені вшитий калькулятор, що все переводить у дрони чи запчастини до них.
Зараз моя подруга, що їб@шить орків дронами збирає 150 тис.грн. на 10 дронів для одного підрозділу на нулі.
Вона їх робитиме сама разом з Воїнами, що втратили кінцівки і не вийшли з гри, а роблять смертоносні дрони-камікадзе.
Це дешевше ніж ми скидаємось волонтерам, бо вона закуповує запчастини 11.11 за класними цінами. Тому в кого буде можливість - підтримайте. Тоді ваші гривні врятують життя нашим воїнам, і допоможуть знищити орківську техніку і особовий склад при ній (посилання дам в коментарях).
Все буде Україна! Для мене це заспокійливе. Я не про те, що весь світ стане Україною. Я про те... Що в Україні буде УКРАЇНА, українці! Що ми Переможемо, а весь світ нас підтримає і не сприйматиме ворогів-рашистів.
Вже зараз нам потрібно робити все для цього - воювати, допомогати армії і вести інформаційну роботу. Ну і вірити. Це дуже важливо!
Люблю.
#Дубровська 11.11.2023

Tetiana Dubrovska

Я пишу тексти.
Багато хто пише тексти в наш час, коли соцмережі дозволяють говорити все. Інколи зашифрованими символами, але все.
Я пишу тексти швидко і не задумуючись. Я ніколи не знаю з чого почну і чим він закінчиться.
Більшість нормальних авторів продумують, пишуть план, переплітають події, продумують, що написати першим, що другим, чим закінчити.
Вираховують ідеальний розмір тексту і час розміщення (щоб більше людей побачило).
Люди часто думають над текстами декілька днів чи годин.
В мене є знайома з туризму, яка робила дуже гарну рекламу турів в інстаграмі.
Вони були продумані і виважені, але я була здивована, що на цю на мій погляд просту роботу вона витрачала по 3 дні на кожну публікацію!!
"Я збираю матеріал, читаю про країну, продумую чим зачепити, який колір обрати для шрифта".
Три дні на оголошення, яке може й не зіграти - це дуже багато...
Я про тури навпаки писала непродумано і емоційно, але це і спрацьовувало - людям були потрібні МОЇ враження і емоції.
Я запросто могла "зарубати" тур і навпаки зробити його самим продаваємим.
Але це забирало максимум 7 хвилин мого часу (якщо не було одразу світлин до реклами).
- Це не професійно! - казала вона мені.
- Можливо, хоча я так не думаю, бо я не дизайнер-графік, а турагент і більше вкладаю часу в роботу, а не в рекламу. І бронювань в мене більше.
- Просто в тебе більше знайомих.
- Ну да )) А більше знайомих людей в яких людей?
- Наглих!
- Ні, в комунікабельних! )) Ти ж боїшся людей і ненавидиш спілкування, тому в тебе менше знайомих, але є підписники, які купують в тебе тури говорячі пальцями, а не ротом.
- Да, я ненавиджу спілкування і мені простіше, щоб мені писали, ніж телефонували.

Після повномаштабного вторгнення я її зрозуміла. Вже майже 2 роки мені теж простіше говорити "пальцями" по клавіатурі, ніж голосом.
Бувають дні, коли я обираю режим тиші, бо інакше не витягну.
Але все одно пишу тексти.
Це рішення я прийняла, тому що завжди любила писати. Це допомогає мені не лише занотувати події, що відбуваються, але й скинути негатив, переживання, думи_мої_думи (це часто не на загал, а для себе, а для інших я завжди намагаюсь лишити надію, підтримку і прийняття.
Бо це необхідно і важливо. Бо такі тексти надихають боротися і жити, а не опускати крила.
Я вмію лікувати словом - то чому ж цим не скористатися?

"Ви неймовірна!" - щодня пишуть мені люди.
А я собі думаю: "Ну звідки вони знають?" ))
Бо часто це зовсім незнайомі люди, яких я ніколи не бачила, але які підписались на мою сторінку і читають мої тексти.
В своїй "бульбашці" ми постійно кажемо гарні слова один одному - це підтримує, надихає, дає впевненість.
Але от зовсім незнайомі люди дарують мені слово "неймовірна"! (я до речі його обожнюю і мені дуже приємно це читати)
Але думаю про тих, хто ніколи не чув це слово звернене до себе.
І якби Ви сказали йому:
- Ти неймовірний, бро! - він би можливо згадував ці слова пів-життя!
А це ж так легко! Казати своїм, що вони геніальні, неймовірні, дивовижні, прекрасні, кохані і т.інш.
Ці ж слова не потрібно купувати за тонни золота, вони безкоштовні, але після них блищать очі, розправляються плечі і крила, і люди впевнено крокують по життю.
Прошу вас, спробуйте!
Кажіть ці слова!
Кажіть всім, кого любите.
Кажіть в сфері обслуговування.
Кажіть в коментарях.
Кажіть тим, кого побачите на вулиці.
Робіть наших сильнішими!
Це ж так легко.

В мене є подруга військова, яка валить орків і їхню техніку так майстерно і точно, що всі просто закохані в неї.
Вона знає, що вона крута! Їй постійно це кажуть на війні.
А в цивільному житті вона каже про себе зовсім інші слова: "йайобнутавійськовабаба!"
Я коли це почула ледь зі стільця не впала.
Вона справжня красуня, вона майстерно воює, вона ЛЕГЕНДА, а так себе знецінює...
Виявилось, що її єдині відносини з чоловіком подарували таке себесприйняття.
- Ти офігенна!!! - кажу я їй! - Ти неймовірна! В кожного піднімається настрій і все інше, коли ти прилітаєш на позиції. Не знецінюй себе!
- Ну да.. На позиції... А коли війна закінчиться...
Ми багато говорили.
Тепер вона щасливо закохана і він називає її принцесою. І вона не каже про себе ті слова, що я привела вище. А купила собі корону і виявилось, що примірявши корону доросла дівчинка прожила як це бути принцесою і королевою, і відфутболила багато комплексів нав"язаних минулими відносинами.

Колись моя клієнтка казала, що ніколи не буде впевнена в собі, бо їй ніхто не дарував таких букетів, коли вони закривають всю тебе.
І в неї ніколи не буде такої "фоточки" з огроменним букетом.
Я пішла з нею на каву на Арсенальній. Там продавали букети і вазони.
Від запаху піонів в мене завжди відчуття ейфорії і щастя. Я підійшла до дівчини-продавчині і спитала:
- Скільки коштують всі ці піони?
- Не знаю.. Мабуть 1000 гривень. Ну хай буде 800, раз тобі.
Я купила цю огроменну охапку ніжних піонів і подарувала клієнтці, яка перед цим оплатила досить недешевий тур, але собі ніколи не дозволяла такі букети.
І сфоткала її в різних позах в Маріїнському парку з цією красою.
І вона плакала і сміялась, і кружилась в цих квітах, і нарешті сказала:
- Як в тебе виходить вирішувати все на світі?
- Це ж просто і не дорого!
- Для мене це дорожче мільйону!

Я людина дії - і завжди намагаюсь вирішити всі проблеми негайно.
Тому інколи не розумію навіщо відкладати щось, що зробить тебе щасливим, якщо в тебе є все, щоб організувати це щастя.
Після повномаштабного вторгнення я стала іншою.
Хоча з 2014 року я постійно донатила на ЗСУ і закривала багато зборів волонтерів, та зараз в мене прям хвороблива реакція на все.
Друзі запросили на концерт - я б пішла не заради концерту, а щоб з усіма побачитись, але не дозволила собі - скинула ці гроші на ЗСУ.
Захотіла суші - не дозволила, кинула на аптечки.
Замріяла виспатись, коли по нам весь травень їб@шили ракетами, вже відкрила додаток УЗД, купити квиток на Мукачево - не забронювала, відіслала гроші на пікап для Армії.
Хотіла подивитись які сукні робить мій улюблений дизайнер, сама себе посварила - скинула гроші на новий двигун нашим хлопцям.
Хотіла зробити ремонт, знайшла майстрів і... перекинула гроші на дрони - це важливіше.
І так в усьому, щодня, доки не вигоріла до цурочки.

І ще ці суди над Героями, куди ми ходимо, а потім приходиш без сил і з таким відчаєм і тугою, що потрібно день як мінімум на відновлення.
Бо ми чемні і виховані, а судді живуть на наші податки і подачки влади, і ведуть себе так зверхньо, так мерзенно, наче вони царі і боги, а ми букашечки-козявочки.
Тільки не розуміють, що коли букашечки перетворяться на осиний рій, то не врятують ні мантії, ні охорона, ні стіни, ні вікна з гратами...
Нам необхідно це перетворення і щоб всі гниди, поряд з нами боялись.
Всі ті, хто чекає на прихід ворога - пісялись від страху і тікали.

Добре, що я неймовірна і комунікабельна, і в мене дивовижні подруги, які відчувши, що я надломлена почали писати:
- Приїзди до мене в Буковель!
- Їдь до мене в Калуш.
- Приїзджай в Італію (Польщу, Угорщину, Відень і інш.)
Дякую, мої рідні.
Я відчуваю, що варто прислухатись.
Бо коли тобі в один день пише аж 5 осіб - це вже не просто знак чи натяк, це вже Доля випирає тебе копняками і кричить в саме вухо: "Подумай про себе!!"
Почала думать.
Може зникну на декілька днів з ФБ.
А може буду бісити спокоєм і миром, який здається є всюди.. тільки не в нас (знаю, що це не так, але можна трохи понию?).
Я ще ні про що конкретно не визначилась.
Але вже собі пообіцяла.
Можете відписуватись до кінця місяця (бо не розумію дати, які оберу, та й чи оберу).
Ваша #Дубровська

03.11.2023 Київ
Tetiana Dubrovska

В мені багато життя. Це надихає друзів і вибішує ворогів, бо таких життєлюбних важко зламати. Вони витягають і себе і оточуючих, що б там не було.
Я люблю життя. І вмію заражати мріями.
Коли я розповідаю що ми куштували в якомусь кафе чи ресторанчику - люди ковтають слину і готові мчати туди, навіть на край світу.
Коли я розповідаю про якісь туристичні місця, що мені сподобались - всім туди хочеться.
Вони потім будуть дивитись на країну МОЇМИ очима, підмічаючі всілякі прекрасні витвори мистецтва чи інженерії.
Куштуючи на смак країну і аж прицмокуючи від насолоди, помічаючи мороз по шкірі, від того наскільки наші погляди співпали.
Коли в мене закохався військовий він сказав одну дивну фразу:

- Знаєш Дубровська, я тебе обожнюю! Я готовий за тебе в вогонь і в воду! Я хотів бути з тобою все своє життя. Але поспілкувавшись ближче, я б тебе взяв командиром взводу, а не за дружину. Бо ти вмієш запалювати. Заради тебе хочеться робити подвиги, кудись летіти, мчати, рубати всіх, щоб лише бачити, як розширюються твої очі, як несмілива посмішка перетворюється на демонічний сміх. Я обожнюю ці моменти! Але я не хочу все життя бути Героєм, я міг би бути простою жабкою в своєму болоті. А з твоєю життєлюбністю в застой на болоті я не вірю... Ті і там зробиш аквапарк, розчистиш джерела, насадиш різнокольорові лілії, розлякаєш спокій і заробиш купу грошей, створивши на болоті Дубаї...
І головне ніхто навіть не зрозуміє як швидко тобі це вдається зробити. І такі жаби як я, будуть аплодувати тобі і кататись на аквапаркових гірках, і насолоджуватись різнокольоровими ліліями, і звикати до музики і забувати, що тут було болото - вонюче і стале, і думати що все життя жили в прозорій воді і принадних будиночках.

Я не знала що йому відповісти, просто обняла і пішла думати.
Бо я розумію, що Воїни дуже втомились і не хочуть в мирному житті постійно бути Героями.
Та в мирному житті це й не треба, бо й геройство стає іншим - мирним!
Робити щасливі ранки чи вихідні, огортати турботою, дякувати за турботу інших...
Насолоджуватися життям..

Боже мій! Я так мрію про мирне життя, коли не читатимеш постійно новини і не здригатимешся від звуку повітряної тривоги, якого підсвідомо чекаєш щомиті...
Особливо ввечері і вночі...

Але по-чесному я насолоджуюсь і зараз цими моментами, коли на нас нічого не летить. І радію, що осінь тепла. Що жовтаве листя на фоні ідеально блакитного неба повторює наш прапор кольорами. Що можна ходити в білих туфельках і спідничці. Що в Києві пахне кавою, а з першими приморозками буде густий запах глінтвейну...
Я поставила на паузу деякі аспекти мого життя - подорожі, концерти, танці.
Але читаю книжки, обнімаюсь з друзями, пишу тексти, хожу на акції в підтримку Героїв, доначу на ЗСУ, підтримую Воїнів (виявляється моє життєлюбство може бути для них підтримкою).
Я вдячна нашій Армії за кожен день з того страшного лютого 2022. Бо кожен день - це подарунок від ЗСУ.
І я розгортаю цей подарунок і дивуюсь щодня, який він прекрасний. І намагаюсь ні нівелювати ці цінності.
Прокинулась жива - значить отримала ще одну коробочку від ЗСУ.
Розгортай і ЖИВИ!
Доки ми живі - ми можемо все!

Тільки от не можемо перемогти корупцію у владі і судах.
І пробачити зраду не можемо.
Але робимо все, щоб наблизити Перемогу.
Кожен на своїй ділянці, інколи переплітаючись, інколи не афішуючи.
Бо лише це зараз головне.
Бо Україна варта бути крутішою ніж Дубаї!
В нас все для цього є!
Тож дякуємо ЗСУ і продовжуємо!
Люблю! #Дубровська
01.11.2023
Tetiana Dubrovska

Це Марлен Дітріх. Велика актриса та співачка.

Коли в Німеччину прийшов фашизм, вона відмовилася від громадянства своєї країни, відмовилася від усіх пропозицій Геббельса. А пропозиції там були нечувані. Необмежена кількість грошей та слави. Їй пропонували стати мало не Богом. Відмовилася.

Чистокровна німкеня, вона стала одним із головних ворогів Рейху у світі.

Виступала публічно за знищення нацистської Німеччини.

Бувала багато разів на фронті, допомагаючи солдатам антигітлерівської коаліції всіма своїми матеріальними, творчими та душевними ресурсами.

У середині 1945 року Дітріх приїхала до Німеччини. Поховавши в листопаді 1945 року в Берліні матір, вона сказала: «Я відчула, що ховала не лише матір, а й Німеччину, яку я любила і якої для мене більше не існує»

І ні слова про прекрасну Німеччину майбутнього, про тугу за батьківщиною, про німецькі берізки, які зганьбив фашизм, про велику культуру, про те, що «моя батьківщина - це Гете і Шиллер, а не Гітлер і Борман», про «не таких» німців, яких треба берегти та поважати – жодного слова таких висловлювань вона собі не дозволяла.

Відчуйте різницю.
Текст не мій, скопіювала пост Оленка Бірюкова

ФОРПОСТ

Колись я поставила питання перед жителями Маріуполю, що врятувались і виїхали - чи правда, що були евакуаційні потяги?
Ні.
Відповіли маріупольці.
Ні.
Не було жодного евакуаційного транспорту ні з перших днів експансії, ні потім.

Потім був фільм "Юрик" і облудна картинка чистеньких автобусів ООН чи там Червоного хреста, я вже не знаю - і ця картинка гірко вразила маріупольців своєю брехнею. Нам, хто цього не пережив, теж було боляче. Гидко дивитись, коли для красивого кадру фантастичного фільму б'ють людей у вже випалені серця. Гидко дивитись, коли знімають чистеньку красиву брехню - коли тисячі людей знають правду. Коли ще не стих біль від пережитого.
І спалюють їх заново.

Але ось я читаю спомин - один з чергових споминів маріупольців - і бачу, що евакуаційні потяги все ж були. 24-25 лютого було кілька потягів і всі вони, якщо вірити авторці, а не вірити неможливо - всі ці потяги пішли з Маріуполю порожніми.

====="У цей самий час відправлялись евакуаційні рейси в напрямку Дніпра, але на вокзалі було пусто. Потім виявиться, що всі чотири рятівні потяги, які вивозили людей 24-25 лютого, вирушали практично порожніми. "=====
https://www.facebook.com/m.holovnova/posts/2136765913148369

Не всі з них дійшли, навіть не всі встигли вийти з міста - але жителі Дніпра й Запоріжжя свідчать, що були потяги з Маріуполю, і приходили вони порожніми А вже в Дніпрі та Запоріжжі люди набивались туди аж так, що стояли плече до плеча.
Те ж саме тоді ж відбувалось і в Києві - забиті людьми потяги, забиті людьми вокзали. Нехай підкажуть харків'яни, чи було в них те саме. Чомусь здається, що було. Люди бігли до вокзалів, навіть не знаючи, чи буде транспорт, просто вірячи, що мусить бути - і люди виїздили з небезпечних міст хоч стоячи, а хоч лежачи на брудній підлозі. Все це відбувалось в одні й ті самі дні.
Тим часом евакуаційні потяги з Краматорську, Слов'янську, Костянтинівки пішли набагато пізніше. Чому? Тому що це ще був плюс-мінус тил? А що ж тоді казати про Запоріжжя та Дніпро? Про інші суто тилові міста, з яких втікали жителі, хоч поїздом, а хоч як. Ми їздили тоді і Києвом, і іншими містами - були вони напів порожніми. Київ взагалі вражав апокаліптичною картинкою міста, яке покинули жителі.
Що ж так?
Чому ж тоді так уперто не хотіли виїздити люди Донбасу, Луганщини та Приазов'я? На що сподівались і чим відрізнялись ці люди від жителів глибинної України?
Маю теорію. Не претендую на абсолютність. Але теорія красива, тож вислухайте.

ФОРПОСТ
Форпосту не звикати.
Форпост першим бере удар на себе. Він пережив це не один раз, він вірить в свою силу і власну міць. Його так просто не злякаєш, він бачив-перебачив такого, що міста глибокого тилу побачили ось вперше.
Ми бачили це найперше в селах і містах форпостового сходу України. Мені здається, ніде не було так складно евакуювати людей, ніж там. А найскладніше - вмовити евакуюватись.
Порожніми йшли евакуаційні машини з Лиману.
Вмовляли виїздити людей Слов'янську.
Вмовляли Бахмут, Авдіївку, Лисичанськ.
Порожніми ходили наші колони бусів з Дебальцевого, аж доки рак не свиснув так, що навіть форпост зрозумів, треба втікати.
А тому що наші форпости лякані-перелякані і давно пережили перший, найбільший переляк. Бо в них давні стосунки зі смертю, яка ходить поруч.

Я не виправдовую форпост. Я перша буду кричати:
- Евакуюйтесь, люди! Дітей рятуйте, рятуйте старих і хворих. Розв'яжіть руки нашим військових, аби не бігали вони на розгрібання чергових завалів, на порятунок цивільних, натомість могли виконувати свою роботу.

але я просто намагаюсь зрозуміти.
Це мужність чи дурня? Складно вирішити. Як складно і форпосту аналізувати - оці обстріли такі, що ми вже пережили, чи все набагато гірше?
Я першою вклонюсь перед людьми, які рятували дітей, стареньких мам і тат, котів, собак та і свої власні душі - і виїздили, назавжди попрощавшись з своїми домівками. Я поважаю цих людей.
Я зневажаю ждунів та тих, хто лишається під обстрілами, хапає жадібно гуманітарку, перетворюючи власні приречені квартири та домівки на бакалійні лавки. Тим більше зневажаю тих, хто тримає при собі дітей у цьому пеклі.
Але я все ж намагаюсь зрозуміти - чому не вистачало евакуаційного транспорту в глибинці України, так багато було бажаючих втекти від обстрілів - і чому все ж так непросто робити евакуацію на сході України.
На сході, де війна вже точно точиться десятий рік.
На сході, який десятий рік є форпостом нашої війни.

Феномен форпосту?.. ну, давайте. Розбийте мою теорію. Я цього чекаю.
але щоб розбити - треба попрацювати з евакуацією людей на сході.
Я працювала.
Diana MakarovaDiana Makarova

- Ви мене обманули!! (в її голосі повно розпачу) Страховка не окупилась!!
- В сенсі не окупилась? Слава Богу, що нічого з вами в подорожі не сталося і не прийшлось викликати лікарів, чи не дай боже доправляти тіло на батьківщину..
- Ні! Я викинула дурні гроші - подарувала страховикам і нічого з того не маю!
- Ви мали спокій за свою сім"ю і їх безпеку..
- Це просто слова! Якщо я плачу 3 тисячі гривень, то я повинна заробити за це 8 тис. грн!
- Ви трохи переплутали - я не банк і це не депозит. У вас доволі літні батьки і ви купували для них страховку не просто так.
Взагалі без страховки вас могли не пропустити в іншу країну. А також, ви були спокійні, що раптом щось станеться - вам буде забезпечена допомога, і не важливо в якій ви будете країні. Тому ніякого обману - все чесно і прозоро.
- Я більше не буду переплачувати за страховки!
- Це Ваш вибір.
- Поверніть мені гроші раз я не користувалась страховкою! Я напишу на вас в міністерство боротьби зі споживачами! Я напишу про вас замовлені статті в пресі! Я не збираюсь це просто так лишити! Я за три тисячі могла купити собі сукню і штани, і сумочку в Італії. Чому я витратила ці гроші на страховку? Бо ви мені порадили! А я її не відбила!
- Я вперше бачу людину, що не радіє тому, що з її родиною нічого поганого не сталося. Що вони живі-здорові, а не мертві. Для мене це вперше і я про це напишу в своїх розповідях в соцмережах. Бо я ще не бачила людей, що бажають своїй родині негараздів щоб "відбити" страховку. Невже відшкодування за смерть дорожче ніж життя??
- Я вклала гроші - мені потрібен вихлоп! Що не зрозуміло?
- Ви вклали гроші в страховку, яка б компенсувала вашим батькам витрати на лікування чи навіть смерть в подорожі. Тепер ви плачете, що не отримали відшкодування за батьків, бо вони живі. У вас взагалі все гаразд?
- При чому тут живі? Я вклала гроші - значить повинна отримати прибуток!
- Ну для прибутку вам потрібно було ризикувати батьками. Якби з ними щось сталось - вам би компенсували. Якщо з ними все добре - компенсацій не буде. Ясно?
- Що це за дурня?
- Це так працює страховка. Я Вам пояснювала перед туром.
- Я просто викинула 3 тис грн. Ясно. Як завжди. Розвели як л0xa...
- Хай буде так. Трохи стомилась вже пояснювати одне і теж.
- Наступного разу я не братиму страховку нікому! Так і знай! Що там є на різдво?
- Є гламурна Європа прикрашена до свят і знамениті різдв"яні розпродажі...
- О!! Круть! Скинь мені на вайбер!
- Там гарні екскурсії...
- Не цікавить! Я по шопінгу. Я не можу тут сидіти і постійно ходити в спортивних штанях. Мені потрібно вигуляти сукні і купити нові.
- Може на море?
- Ні! Хочу сніг, гірлянди і чекати на різдв"яне диво! А раптом в мене закохається принц!
- Та страховку все ж краще купити, бо де сніг, там і лід...
- Мовчи! Я більше в цю гру не граюсь!

#Дубровська 27.10.2023 Київ
Tetiana Dubrovska

Сьогодні в Києві скажений вітер і дощ. Прокинулась від того, що вітром в когось зірвало козирьок з балкону і він, громихаючи і роблячі дивні піруети понісся вниз, царапаючі обшивку і вікна інших будинків.
Заварила кави, сиджу перед вікном, дивлюсь як велике дерево раптом перетворилось на злого Воїна в кікіморі, розмахує руками, наче грозить і це і красиво, і страшно, і заворожуюче водночас.
Друзі в соцмережах прикалуються, що якщо в Києві зараз вийти на вулицю, то можна безкоштовно долетіти в Житомир (О.Марунич).
Жінка з віником виглядає дуже неоднозначно і я підсміююсь, п"ючи каву в улюбленій філіжанці з крилами.
Всю ніч лив дощ. Весь день обіцяють таку погоду. Шквальний вітер, дощ, холод.
Вулиці майже пусті. І тут - повітряна тривога.
Знову на клятій рашистській Саваслейці злетіли літаки, що несуть смерть.
По вулицям Києва курсують поліцейські машини з мігалками і кричать в мегафони: "Повітряна тривога! Негайно прямуйте в укриття".
Через страшенний вітер не чути сирен, тому попереджають і так.

Ми з сином, як коти, перебазувались в коридори.
Субота була запланована на відпочинок і читання, бо всі зустрічі прийшлось відмінити через негоду.
Тереграм-канали попереджають, що негода може призвести до аварійних відключень світла.

Сусідка вирішила не виводити надвір свою собаню, бо вона така маленька, що може натурально улетіти разом з повідком.
Постелила їй пелюшку в загальному коридорі, пройшли пару кіл навколо шахти ліфту, от і вся прогулянка.

У іншої сусідки тільки що позривало з вікон москітні сітки і вона питає в сусідів, кому потрібно винести мусор, бо все одно йде в негоду. І береже інших. Це про людяність і турботу. Мене це завжди розчулює неймовірно.

Тому приємно ділитись смаколиками з такими людьми, і вітатись при зустрічі, і бажати тихої ночі, прощаючись.

Волонтери кажуть, що військові не люблять, коли ти кажеш тихої чи спокійної ночі. Для них це про погане.
Просять бажати не сумної ночі чи щось таке.

В Києві від вітру вже є перші загиблі і поранені - бо дерева падають на людей, кіоски і машини, тому киян просять зайвий раз не виходити на вулицю. Станом на зараз 2є загиблих і аж 7 поранених - з складними переломами і травмами.

Вчора був день писемності і мови, і більшість моїх юних друзів писали диктант.
А я не писала - була в батьків, потім добиралась в Київ, потім зустрічалась з подругою.
Ми сиділи в київському кафе і вона розповідала мені, як поїхавши до Туреччини довго обирала собі готель без рашистів.
Більшість готелів мають квоти на представників різних країн. І при грамотному плануванні ніколи немає ніякої більшості. Хоча мені подобається, що європейці часто не заморочуються хто звідки і називають себе просто европейцями.

Але наша професія має певну ваду - де б ми не були, ми намагаємось побачити найближчі готелі, поспілкуватись з відпочиваючими, щоб розуміти чи варто пропонувати і продавати ці готелі в майбутньому.
Так і подруга. Побачила, що поряд з ними щойно відкритий готель і пішла туди на інспекцію.
А там...
А там - 100% відпочивають рашисти. В основному молоді.
Вони прийшли в цей готель надвечір, і от грає музика, російська молодь танцює, підспівує свою ж російську попсу, щось п"є, веселиться, за столиками грають в якісь ігри на роздягання, голосно сміються.
А в подруги якесь дивне відчуття, що вона потрапила в табір ворогів.
От ворог, і цей теж ворог, і цей усміхнений, і цей п"яний, і цей весь в білому, і цей з налитими кров"ю очима...
Вона йде по території і раптом відчуває позаду себе такий холод, аж волосся, щільно зав"язане в хвіст, намагається стати "дибки".
Обертається, позаду неї стоїть кадирівець (ну чи схожий на них) чоловік, що гнався за блондинкою через велику територію і от наздогнав. І тепер, впевнений, що вона не втече, стоїть і планує наступні кроки. І голосно дихає, роздуваючи ніздрі.
Добре, що їм на зустріч вийшли представники готелю, щоб провести офіційну презентацію готелю і врятували подругу від цього нелюда.

Я слухаю її і думаю про те, що ми тепер завжди відчуватимемо їх як ворогів. Навіть на відпочинку. І що щороку будемо складати списки готелів, що не прийматимуть нелюдів.
А їхні туристи теж будуть просити готелі, де немає наших.
Це не на рік і не на два. Як би не старались наші і рашистські пропагандисти, тіпа арестовича.
Навіть після закінчення війни, через десятиліття, я думаю не буде спільних застіль, як було колись.
Бо стільки болю, смертей і крові не можливо пробачити.

Бо я постійно чую від наших туристів, що вони себе стримували, щоб не зробити щось болюче і страшне тим, хто приїхав з ворожої території відпочивати в цей самий готель.
І тепер, коли я спілкуюсь з різними іноземними партнерами я все частіше чую, що їм прийдеться обирати між росією і Україною. Між євреями і мусульманами. Між спокоєм і вигодою.
- Світ сходить з розуму! - кажуть мені партнери, що зовсім нещодавно не розуміли, що ми різні народи і пропонували здатися, бо "Україна це росія" (с) - так їм показували по їх ТВ.
І лише після повномаштабного вторгнення переглянули свої погляди і почали справді розуміти, хто є рашисти і чи варто їх приймати у власному готелі, місті чи країні.

Поставлю фото сьогоднішнього київського ранку і неба...
Фото зробив один з захисників розвідника Романа Червінського, якого незаконно утримують за гратами.
До речі бути захисником такого підсудного досить велика честь і сміливість. Бо вони постійно отримують погрози.
І деякі адвокати кажуть: "Мені моє життя дорожче" і відмовляються захищати Героя.
А я думаю про те, що цього дорожчого життя могло й не бути, якби оці Герої, яких зараз судять, чи які зараз в госпіталі чи в окопах, так само сказали тоді, коли ворог напав:
- Мені моє життя дорожче!
І той же Червінський, що має 3х малолітніх дітей і мав законне право не йти воювати, але поклав все життя на роботу для безпеки і свободи України.

Наші активісти скинулись грошима на плакати і планують виходити під посольства і консульства небайдужих до України країн.
Нам потрібна підтримка від інших громадян і бажано преси. Якщо потрібно я викладу розклад наших чергувань з плакатами, щоб ви могли долучитися.
Бо чим більший розголос і більше людей буде обурено незаконними діями влади і суддів - тим скоріше наші Герої зможуть побачитись з рідними і можливо навіть знову стати в стрій захисту України.

Нагадаю вкотре, що по захиснику Харкова Дудіну суд буде 1.11 об 11.00 (вже б зробили об 11.11 - тоді б точно одні одинички були )) в Шевченківському суді на Дегтярівській 31А.

По полковнику Роману Червінському в Апеляційному суді буде розглядатись аж 3 справи в 1 день (мені здається це кепсько, бо знов затягнуть перше і напишуть, що на інші не з"явилися), але 20 листопада о 14.45 ми там на Солом"янській 2А. Підтягуйтесь. І беріть бутерброди, бо скоріш за все - до ночі.

На минулому суді я передала "народний орден" жінці, що зазнала неправомірного і болючого видворення з залу суду сильним і вгодованим охоронцем (хоча розпорядження судді не було, він схопив бідну жінку і поволік її з зали суду в коридор. Вона пручалась, в залі лишились її особисті речі, але охоронцю було байдуже, він лише копав жінку і їй прийшлось потім звертатись в лікарню, і до поліції - знімати побої - багаточисельні синці по всьому тілу). Мої друзі зробили для цієї героїчної жінки симпатичну жовто-блакитну брошку з квітами і стрічками, яку ми назвали "народним орденом" і вручивши одразу причепили на куртку (фото дам в коментарях).
В кожного українця в схованці навіть від себе стоїть пляшка чи декілька "На Перемогу!" - всі чекають, що це буде таке свято, яке неможливо всидіти вдома.
Подружки попередили своїх чоловіків, щоб ті не ревнували, бо декілька днів всі будуть обніматись і цілуватись всюди. Бо ж нарешті скінчиться війна...

Пару років тому хтось жартуючи чи серйозно предрік 26.10.2023 року смерть пітуну - найбільшому агресору і диктатору. В минулому році в ці дні було багато жартів.
А цей рік не змовчав мабуть ніхто з моїх знайомих. І ніхто не перепитував про кого мова, читаючи в соцмережах:
- Ну що там, шампанське вже можна?
- Коли там рвати три баяни?
- Мабуть цю акцію замовили виробники шампанського! Та ми й самогонкою відспіваємо!
- Він собі як хоче, але 27го поховаємо!
і т.інш.

Я обожнюю наш народ за цей скажений гумор про все.
Про нас і ворогів. Про війну і Перемогу. Про сподівання і втрати.
Вірю, що Переможемо.
Хоч і болюча ця Перемога, але поразка це для нас смерть.
#Дубровська 28.10.2023 Київ
В повітряну тривогу і ураганну погоду гарно пишеться - бо більше нічого не зробиш в коридорі.
Але ж вчора не писала, значить сьогодні 2 тексти ))
Цьом

Tetiana Dubrovska