Адвокат Олександр Килиба

В огляді відображено найважливіші правові позиції та висновки з кримінального і кримінального процесуального права, що містяться в постановах Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, ухвалених у серпні 2023 року, які матимуть значення для формування єдності судової практики – https://is.gd/RcgPaB. Серед цих висновків слід виокремити такі.

У сфері кримінального права:

– встановлено, що саме по собі бажання засудженого брати участь у воєнних діях з оборони України під час дії воєнного стану без документального підтвердження його зарахування до лав Збройних Сил України чи інших військових формувань
не є підставою звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням;

– акцентовано на тому, що якщо засуджений вчинив продовжуване кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 176 КК України, то під час кваліфікації враховується загальна сума кількісних показників, пов'язаних із кожним діянням, вчиненим особою, що утворюють це одиничне кримінальне правопорушення.

У сфері кримінального процесуального права:

– констатовано, що експерти під час проведення експертизи можуть проводити ситуаційне моделювання за умови, що вони керувалися вихідними даними, наданими слідчим, та за результатами експертизи дали відповіді лише на ті запитання, що поставив їм слідчий, а таке ситуаційне моделювання не є слідчим експериментом;

– зазначено, що суд касаційної інстанції не може скасувати судове рішення, оскаржене засудженим, якщо при новому розгляді провадження це може потягти погіршення його становища.

Упродовж серпня 2023 року ККС ВС висловлював також інші, не менш актуальні правові позиції, які висвітлено в огляді судової практики.

Велика Палата ВС відступила від висновків ВС про можливість звільнення директора ТОВ лише на підставі норм КЗпП України — PRAVO.UA ВП ВС вирішувала питання про правову природу відносин, що існують між ТОВ та його директором, який ініціював своє звільнення з цієї посади

Виконавчі листи тепер можна пред’являти до виконання в електронній формі, — ДСА Завдяки цьому в ДСА обіцяють миттєве потрапляння виконавчого документа до відділу ДВС чи приватного виконавця.

Захист прав водія під час оформлення матеріалів ДТП

Оформлення протоколу огляду місця події, протоколу про адмінправопорушення - це одні з найважливіших стадій, з яких розпочинається розслідування.
Адже згодом всі зібрані докази будуть досліджуватися експертами і судом.

Для водіїв важливо, аби такі дії були проведені правильно.

☝️Виклик Вашого адвоката є першою необхідністю в таких ситуаціях

Усі адвокати мають завести кабінети у ЄСІТС – закон набрав чинності | НААУ Адвокати зобов’язані зареєструвати свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі (ЄСІТС) або її окремій підсистемі (модулі), ...

Сьогодні вихідний у ВС ?)

САП та НАБУ викрили масштабну корупцію у Верховному Суді, а саме схему щодо одержання неправомірної вигоди керівництвом та суддями Верховного Суду.
Наразі проводяться невідкладні слідчі дії.
Деталі згодом.

Що буде, якщо проігнорувати повістку, що видана для уточнення військово-облікових даних ?

Може настати адміністративна відповідальність – штраф. Станом на травень 2023 року це 3400 – 5100 грн.
Про накладення штрафу приймає рішення керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. Саме вони розглядають справи про адміністративні правопорушення і мають право накладати адміністративні стягнення.

Чи можна оскаржити постанову про накладення штрафу ?

Можна подати позов про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення до місцевого суду. Строк подачі 10 днів з моменту винесення постанови.

Як військовому оформити поранення ?

Відсутність у матеріалах справи даних, які б зафіксували факт керування особою автомобілем в стані алкогольного сп’яніння на момент зупинки автомобіля є підставою закриття справи.

Постановою судді Солом’янського районного суду м. Києва від 02.12.2022 року у справі № 760/5094/22 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/107725763) водія визнано не винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та скасовано штраф у розмірі 17 000 гривень з позбавленням права керування усіма видами транспортних засобів на строк 1 рік.

Суддя ретельно дослідила наявний у справі відеозапис та констатувала, що з відеозапису, який міститься в матеріалах справи, вбачається, що на момент того як працівники поліції підійшли до автомобіля особа не був водієм даного автомобіля.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає вину особи, що притягається до адміністративної відповідальності, не доведеною у спосіб, що визначений законодавством.

Висновок

Таким чином, водія не можна визнати винним у керуванні авто у стані алкогольного сп’яніння, якщо у матеріал справи відсутні докази керування авто саме цією особою.

З приводу оскарження протиправних штрафів, Ви можете звертатися для консультацій: 066-671-80-41 (Viber, Telegram, WhatsApp).

Друзі! Пропонуємо вам ознайомитися з оглядом актуальної судової практики Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду за 2022 рік – https://bit.ly/3xz9kku.

В огляді зібрано найважливіші правові позиції ККС ВС, які для зручності користування систематизовано за назвами розділів Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України.

Огляд може стати в пригоді всім представникам юридичних професій.

Друзі! Пропонуємо вам ознайомитися з оглядом судової практики Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, у якому відображено низку важливих правових позицій та висновків із кримінального і кримінального процесуального права, за грудень 2022 року – https://bit.ly/3DVGa2R.

Огляд містить актуальні висновки, які матимуть значення для формування єдності судової практики.

Зокрема, у сфері кримінального права ККС ВС:

✅ визначив поняття підривної діяльності проти України, яке міститься у ст. 111 КК України, та визнав суддю Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, яка здійснювала «правосуддя» на окупованій території України від імені рф, такою, що порушила вимоги ст. 65 Конституції України, присягу судді й надавала допомогу рф у проведенні підривної діяльності проти України, вчинивши тим самим державну зраду;

✅ встановив, що суміжні склади кримінальних правопорушень, передбачені статтями 407 і 408 КК України (самовільне залишення військової служби або місця служби та дезертирство) розмежовуються, у тому числі, за ознаками суб’єктивної сторони, визначив обов’язкову ознаку дезертирства й мотивував, що фактичний строк відсутності військовослужбовця в місці служби має значення виключно для призначення покарання.

У сфері кримінального процесуального права, серед іншого, констатовано, що:

✅ третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт, має право на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді про арешт майна; водночас наявність у такої особи обов’язкової реєстрації права власності на арештоване майно КПК України не вимагається;

✅ суд повинен закрити провадження в частині цивільного позову потерпілого, який помер, оскільки право на відшкодування моральної шкоди за правонаступництвом не допускається.

Упродовж грудня 2022 року ККС ВС висловлював також інші, не менш актуальні правові позиції, які висвітлено в огляді судової практики.

Друзі! До вашої уваги – огляд актуальної судової практики Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (рішення, внесені до ЄДРСР за листопад 2022 року) – https://bit.ly/3ic4KEV.

Огляд містить найважливіші правові позиції та висновки з кримінального й кримінального процесуального права, які матимуть значення для формування єдності судової практики.

Зокрема, у сфері кримінального права констатовано, що:

✅ погашення судимості на підставі п. 2-1 ч. 1 ст. 89 КК України не звільняє суд від обов’язку застосувати положення ч. 4 ст. 70 цього Кодексу й зарахувати в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних проступків, покарання, відбуте повністю за попереднім вироком;

✅ до офіційних документів як предметів складу кримінальних правопорушень варто зараховувати акт приймання-передачі товару, який підтверджує перехід права власності на цей товар від продавця до покупця, й електронний журнал пасажирського пропускного пункту автоматизованої системи митного оформлення «Інспектор»;

✅ не вважається офіційним документом заява на отримання грошової допомоги внутрішньо переміщеним особам, яка посвідчується особою від свого імені та не зумовлює настання юридичних наслідків.

У сфері кримінального процесуального права, серед іншого, зроблено такі висновки:

✅ ухвалення судом рішення про здійснення дистанційного судового провадження, в якому поза межами приміщення суду перебуває обвинувачений, який заявив клопотання про безпосередню участь у судовому розгляді, крім випадків здійснення дистанційного судового провадження в умовах воєнного стану, згідно з приписами ст. 412 КПК України є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону;

✅ строк із дня ухвалення постанови про зупинення кримінального провадження до ухвалення постанови про відновлення кримінального провадження, а також строк ознайомлення з матеріалами досудового розслідування сторонами кримінального провадження в порядку, передбаченому ст. 290 КПК України, не зараховуються у строки, передбачені цією статтею.

Упродовж листопада 2022 року ККС ВС висловлював також інші, не менш актуальні правові позиції, які висвітлено в огляді судової практики.

Друзі! До вашої уваги – огляд актуальних правових позицій Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду з проблем кримінального та кримінального процесуального права, що містяться в постановах, ухвалених у вересні 2022 року – https://bit.ly/3XkMDvu.

Зокрема, у постановах ККС ВС звернено увагу на такі проблеми кримінального права України:

✅ кваліфікація дій обвинуваченого за ст. 149 КК України, який, скориставшись уразливим станом потерпілого, що мав інвалідність ІІІ групи та перебував у складних життєвих обставинах, утримував його в підневільному стані та примушував жебракувати;

✅ встановлення ознак складів кримінальних правопорушень, передбачених статтями 191 і 366 КК України, у діях обвинуваченого, який оформив працівника на роботу з порушенням вимог трудового законодавства та затвердив табелі обліку робочого часу працівника, який за домовленістю з ним виконував роботу вдома;

✅ вплив стану алкогольного сп’яніння, у якому перебував потерпілий у момент ДТП, на кримінальну відповідальність водія за ст. 286 КК України, який порушив Правила дорожнього руху, що перебуває у причинному зв’язку з наслідками – смертю потерпілого;

✅ встановлення ознак офіційного документа в декларації про доходи та майновий стан осіб, які звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги, та кваліфікація подання особою завідомо підробленої декларації.

Окрім того, ККС ВС висловився щодо таких питань кримінального процесуального права України, як:

✅ право апеляційного суду повернути апеляційну скаргу, складену іноземною мовою, особі, яка її подала;

✅ віднесення на рахунок держави витрат, понесених органом досудового розслідування і пов’язаних зі здійсненням кримінального провадження, зокрема витрат на проведення експертизи, якщо особа звільняється від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України у зв’язку із закінченням строків давності;

✅ право прокурора оскаржувати в касаційному порядку судові рішення в частині вирішення цивільного позову, якого прокурор не заявляв.

Упродовж вересня 2022 року ККС ВС висловлював також інші, не менш важливі правові позиції, які висвітлено в огляді судової практики.

Повістка не може бути оскаржена в будь-якому суді, тому що цей документ є лише засобом оповіщення особи про необхідність виконати військовий обов’язок відповідно до закону.

Позивач оскаржив до суду наказ про зобов’язання прибути до пункту збору відповідно до врученої повістки.

Суди першої та апеляційної інстанцій відмовилися відкрити провадження в справі, мотивуючи тим, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки складення повістки не є рішенням чи дією суб’єкта владних повноважень у розумінні КАС України, а саме не існує публічно-правового спору.

Верховний Суд, переглянувши спір за касаційною скаргою позивача, залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін з огляду на таке.

Згідно з п. 8 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 65 «Про загальну мобілізацію» місцевим органам виконавчої влади у взаємодії з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки доручено, зокрема, організувати та забезпечити у встановленому порядку своєчасне оповіщення і прибуття громадян, які призиваються на військову службу.

Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, виконуючи свої владні управлінські функції, здійснюють оповіщення громадян про виклик за розпорядженнями їхніх керівників. Саме собою оповіщення громадян про виклик оформлюється у вигляді повісток.

Повістка є лише засобом оповіщення військовозобов’язаної особи для її прибуття на вказану дату до територіального центру комплектування, форма якої визначена Порядком організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов’язаних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 грудня 2016 року № 921, та не має обов’язкового наслідку укладення контракту для проходження військової служби.

По суті оскаржувана позивачем повістка, яка складена відповідачем на виконання законодавства з питань військового обов’язку та вручена позивачеві, не є рішенням чи дією суб’єкта владних повноважень у розумінні КАС України.

Обов’язок військовозобов’язаної особи з’явитися за викликом до відповідного територіального центру комплектування встановлений не оскаржуваною позивачем повісткою, а Законом України «Про військовий обов’язок і військову службу», у ч. 1 ст. 1 якого зазначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов’язком громадян України.

Наведене свідчить про відсутність порушення суб’єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів позивача на момент його звернення до суду.

Суд також звернув увагу, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Постанова Верховного Суду від 8 вересня 2022 року у справі № 300/1263/22 (провадження № К/990/15867/22) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/106141195/

Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.

#повістка #призов

Друзі! Верховний Суд пропонує до вашої уваги позачерговий огляд практики Європейського суду з прав людини за рішеннями, ухваленими проти України й оприлюдненими 15 вересня 2022 року – https://cutt.ly/IVLhqMV.

Для зручності в користуванні всі рішення (по суті та щодо прийнятності) систематизовано за статтями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Керівник департаменту аналітичної та правової роботи Верховного Суду доктор юридичних наук Расім Бабанли підготував детальний аналіз цих рішень, із міркуваннями щодо яких варто ознайомитися за посиланням – https://cutt.ly/gVLgSzn.

Такими рішеннями, зокрема, є:

– MEDVEDCHUK v. Ukraine: ЄСПЛ погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно наявності законних й обґрунтованих підстав для обрання заявникові – В. Медведчуку – запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту у 2021 році. ЄСПЛ не вбачив ознак свавільності в мотивації рішень національних судів, як і політичного мотиву ухвалення ними своїх рішень. Заяву визнано неприйнятною.

– MAKOVETSKYY v. Ukraine: заява заявника стосувалася накладення на нього штрафу за відмову вдягнути маску в громадському місці в межах протидії COVID-19. ЄСПЛ акцентував на важливості наявності судового контролю в разі накладення штрафів адміністративними органами (в цій справі – органами поліції). Загалом ЄСПЛ наголосив на тому, що, по-перше, заявник мав можливість висловлювати свою позицію в суді, по-друге, ЄСПЛ не вбачив ознак свавільності чи явно необґрунтованості у висновку суду. Заяву визнано неприйнятною.

Окрім наведених висновків, огляд містить опис інших важливих для правової системи України правових позицій ЄСПЛ.

Нагадуємо, що зі всіма оглядами практики ЄСПЛ, підготованими Верховним Судом, ви можете ознайомитися за посиланням: https://cutt.ly/VVLhstX.

🔥Постанова об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 12.09.2022 № 203/241/17 (51-4251кмо21):
📎https://reyestr.court.gov.ua/Review/106315603
👨‍⚖️Головуючий: Щепоткіна В. В.
✅Якщо особа звільняється від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК у зв`язку із закінченням строків давності, процесуальні витрати, понесені органом досудового розслідування та пов`язані зі здійсненням кримінального провадження, в тому числі й витрати на проведення експертизи, не стягуються з особи, кримінальне провадження щодо якої закрито на цій підставі, а відносяться на рахунок держави, окрім витрат, пов`язаних, зокрема, із залученням експерта стороною захисту

✔️Беручи до уваги те, що захисник Харламов В. В. не оскаржував ухвали місцевого та апеляційного судів у частині звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 364 КК на підставі ст. 49 КК у зв`язку із закінченням строків давності та закриття кримінального провадження щодо нього, керуючись вимогами ст. 433 КПК, об`єднана палата Верховного Суду не перевіряє законності й обґрунтованості судових рішень у цій частині.
Надаючи оцінку доводам касаційної скарги захисника щодо безпідставного, на його думку, стягнення з ОСОБА_1 на користь держави процесуальних витрати за проведення експертиз, об`єднана палата Верховного Суду виходить з наступного.
Так, процесуальні витрати - це передбачені кримінальним процесуальним законом затрати, які виникають та пов`язані зі здійсненням кримінального провадження, понесені органами досудового розслідування, прокуратури і суду та іншими учасниками кримінального провадження. Умовно їх можна поділити на: витрати, які учасник кримінального провадження несе самостійно та витрати, які здійснюються за рахунок Державного бюджету України.
Компенсація процесуальних витрат особам, які залучаються у кримінальне провадження, перш за все є важливою гарантією повноти встановлення обставин справи, забезпечує реалізацію принципу безпосередності дослідження показань, речей і документів, захищає права осіб, що здійснюють у кримінальному судочинстві покладені на них процесуальні обов`язки.
В основі механізму відшкодування процесуальних витрат лежать правовідносини між суб`єктами, що в різних процесуальних статусах залучаються у провадження та несуть у зв`язку з цим витрати, і посадовими особами та органами, які зобов`язані компенсувати зазначені витрати за рахунок публічних або приватних коштів.
При цьому питання розподілу таких витрат повинно вирішуватися індивідуально у кожному кримінальному провадженні з урахуванням всіх обставин їх виникнення, підстав завершення кримінального провадження та судового розгляду.
Так, положення, які стосуються процесуальних витрат, регламентовані главою 8 КПК.
Приписами ст. 118 КПК встановлено, що процесуальні витрати складаються із 1) витрат на правову допомогу; 2) витрат, пов`язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження; 3) витрат, пов`язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів; 4) витрат, пов`язаних із зберіганням і пересиланням речей і документів.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 122 КПК витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів, несе сторона кримінального провадження, яка заявила клопотання про виклик свідків, залучила спеціаліста, перекладача чи експерта, крім випадків, встановлених цим Кодексом
З аналізу положень кримінального процесуального закону, які регулюють питання розподілу та стягнення процесуальних витрат, слідує, що у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати, а на користь держави - документально підтверджені витрати на залучення експерта. При цьому суд вирішує питання щодо процесуальних витрат у вироку суду або ухвалою (ч. 1 ст. 124, ч. 1 ст. 126, п. 13 ч. 1 ст. 368, ч. 4 ст. 374 КПК).
Виходячи з викладеного, стягнення процесуальних витрат з обвинуваченого можливе за наявності таких підстав: визнання особи винною у вчиненні злочину (обвинувальний вирок суду), факт понесення процесуальних витрат (документально підтверджені витрати), залучення спеціаліста/експерта саме стороною захисту.
Проте, у висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному в постанові від 17 червня 2020 року (справа № 598/1781/17, провадження № 13-47кс20), зазначено, що суд повинен вирішити питання про розподіл процесуальних витрат у будь-якому рішенні, яким завершується розгляд кримінального провадження по суті, у тому числі й в ухвалі про закриття кримінального провадження у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
Тобто Великою Палатою Верховного Суду вказано на необхідність вирішення питання щодо процесуальних витрат у різних за процесуальною формою судових рішеннях, однак не визначено які саме витрати необхідно стягувати з особи, кримінальне провадження відносно якої закрито у зв`язку зі звільненням її від кримінальної відповідальності, а які відносити на рахунок держави.
Разом з цим, кримінальним процесуальним законом прямо не передбачено стягнення процесуальних витрат з особи, кримінальне провадження щодо якої закрито на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
Так, у розділі ІХ КК визначено правові підстави та порядок звільнення особи від кримінальної відповідальності, однією з яких є закінчення строків давності (ст. 49 КК).
Згідно з ч. 1 ст. 49 КК особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули встановлені цією статтею строки.
Відповідно до приписів п. 1 ч. 2 ст. 284, ч. 3 ст. 285, ч. 4 ст. 286, ч. 3 ст. 288 КПК, якщо під час здійснення судового провадження за обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, суд має невідкладно розглянути таке клопотання, та у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, і за наявності згоди особи на її звільнення на підставі спливу строків давності, закрити кримінальне провадження, звільнивши таку особу від кримінальної відповідальності.
✔️При цьому звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК є безумовним, оскільки приводом для нього є саме закінчення передбачених законом України про кримінальну відповідальність строків, наданих державі для доведення вини особи у вчиненні кримінального правопорушення та притягнення її до кримінальної відповідальності у встановленому кримінальним процесуальним законом порядку.
✔️Особа звільняється судом від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності незалежно від наявності чи відсутності факту примирення з потерпілим, відшкодування шкоди, щирого каяття тощо, тобто, по суті, від особи взагалі не вимагається визнання своєї винуватості шляхом здійснення будь-яких активних дій.
Крім того, згода особи на звільнення її від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності й відповідно закриття кримінального провадження відносно неї на цій підставі не є тотожною визнанню особою своєї вини у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, і жодним чином не може підтверджувати винуватість особи, оскільки суперечитиме засадам презумпції невинуватості та доведеності вини (ст. 62 Конституції України, ст. 17 КПК).
✔️В такому випадку, керуючись засадами справедливості та враховуючи загальнодозвільний тип правового регулювання кримінального провадження, наявність факту понесення органом досудового розслідування матеріальних витрат, пов`язаних зі здійсненням кримінального провадження, не може бути приводом для стягнення з особи, кримінальне провадження відносно якої закрито у зв`язку зі звільненням її від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК, таких витрат.
Що ж стосується стягнення судом саме процесуальних витрат за проведення експертиз, то важливе значення у механізмі їх розподілу в кримінальному провадженні набуває питання про те хто призначав експертизу та за чиєю ініціативою вона проводилась, а також чи входить проведення експертизи до сфери службових обов`язків залученого експерта, чи є експерт співробітником державних експертних установ.
Основними нормативно-правовими актами, що регулюють діяльність експерта, окрім КПК, є Закон України «Про судову експертизу» № 4038-XII від 25 лютого 1994 року й Інструкція про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затверджена Наказом Міністерства юстиції України № 53/5 від 8 жовтня 1998 року, з подальшими змінами і доповненнями.
Згідно з ч. 1 ст. 69 КПК експертом у кримінальному провадженні є особа, яка володіє науковими, технічними або іншими спеціальними знаннями, має право відповідно до Закону України «Про судову експертизу» на проведення експертизи і якій доручено провести дослідження об`єктів, явищ і процесів, що містять відомості про обставини вчинення кримінального правопорушення, та дати висновок з питань, які виникають під час кримінального провадження і стосуються сфери її знань.
Експертиза у кримінальному провадженні переважно проводиться експертами з державних спеціалізованих установ, їх територіальних філій, експертних установ комунальної форми власності, та її проведення належить до службових обов`язків вказаних експертів, за ними зберігається середній заробіток за місцем роботи за весь час, витрачений ними у зв`язку з викликом до органів досудового розслідування, слідчого, прокурора або суду.
Проведення судових експертиз державними спеціалізованими установами у кримінальних провадженнях за дорученням слідчого, прокурора, суду здійснюється за рахунок коштів, які цільовим призначенням виділяються цим експертним установам з Державного бюджету України. Це положення відповідає приписам ст. 15 Закону України «Про судову експертизу», а також ч. 2 ст. 122 КПК.
При цьому установи, які проводять судово-експертну діяльність надсилають органу досудового розслідування, що здійснює відповідне кримінальне провадження, рахунок з визначенням вартості проведеної судової експертизи. Після закінчення досудового розслідування та складання обвинувального акту, у цьому процесуальному документі, серед іншого, слідчий повинен вказати відомості про розмір витрат на залучення експерта, які у разі винесення судом обвинувального вироку стягуються з обвинуваченого на користь держави (п. 8 ч. 2 ст. 291, ч. 2 ст. 124, КПК).
Крім того, експертиза у кримінальному провадженні може проводитися також судовими експертами, які не є працівниками зазначених установ, і такі експерти мають право одержати винагороду за виконану роботу та відшкодування витрат, пов`язаних із проведенням експертизи й викликом для надання пояснень чи показань, оскільки проведення експертизи не є їх службовим обов`язком (п. 6 ч. 3 ст. 69 КПК, п. 5 ст. 13 Закону «Про судову експертизу» та п. 2.1 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень).
✔️Враховуючи викладене, процесуальні витрати, понесені органом досудового розслідування та пов`язані зі здійсненням кримінального провадження, зокрема документально підтверджені витрати на проведення експертизи, необхідно стягувати з особи, відносно якої здійснювалося кримінальне провадження, у разі: 1) ухвалення щодо неї обвинувального вироку; 2) у разі залучення експерта саме стороною захисту.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК, яке було скоєне ним в період з 8 червня 2012 року по 22 березня 2013 року.
Під час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції захисник Харламов В. В. у судовому засіданні звернувся до суду з клопотанням про звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, оскільки з моменту вчинення останнім кримінального правопорушення сплило понад 5 років. Обвинувачений вказане клопотання підтримав та просив його задовольнити.
Суд першої інстанції 9 квітня 2021 року постановив ухвалу, якою звільнив ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 364 КК на підставі ст. 49 КК у зв`язку із закінченням строків давності та закрив кримінальне провадження щодо нього. При цьому судом було прийнято рішення щодо процесуальних витрат та стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави в рахунок відшкодування витрат на проведення судово-економічної експертизи від 21 червня 2016 року №1829/1830 в розмірі 21 184 грн та судово-почеркознавчої експертизи від 20 липня 2016 року № 136 в розмірі 2 641 грн.
Не погодившись з таким рішенням місцевого суду в частині стягнення з ОСОБА_1 процесуальних витрат, захисник Харламов В. В. звернувся з апеляційною скаргою до Дніпровського апеляційного суду, який ухвалою від 23 червня 2021 року рішення суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишив без зміни.
Проте, переглядаючи ухвалу Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 9 квітня 2021 року за апеляційною скаргою захисника Харламова В. В., апеляційний суд не виправив помилки, допущеної судом першої інстанції, та необґрунтовано залишив рішення місцевого суду без змін.
У провадженні, що розглядається, захисник висловлює свою незгоду із стягнення з ОСОБА_1 саме витрат на проведення судових експертиз. Тобто йдеться про вирішення питання, пов`язаного із процесуальними витратами у зв`язку зі здійсненням кримінального провадження.
Оскільки судом першої інстанції ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 364 КК на підставі ст. 49 КК у зв`язку із закінченням строків давності, кримінальне провадження щодо нього закрито, при цьому ініціатором проведення судових експертиз у цьому кримінальному провадженні був орган досудового розслідування, а сторона захисту не залучала жодних експертів, тому відповідно до приписів ч. 2 ст. 122, ст. 124 КПК витрати на проведення судово-економічної та судово-почеркознавчої експертиз в розмірі 21 184 грн і 2 641 грн відповідно не підлягають стягненню з ОСОБА_1 та покладаються на державу. Крім того, прокурор, погоджуючись з рішенням суду про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_1 у зв`язку із закінченням строків давності, не заявляв клопотання про компенсацію жодних процесуальних витрат.
Таким чином, об`єднана палата приходить до висновку про необхідність зміни ухвал Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 9 квітня 2021 року та Дніпровського апеляційного суду від 23 червня 2021 року відносно ОСОБА_1 в частині вирішення питання щодо процесуальних витрат за проведення експертиз. Витрати, понесені у вказаному кримінальному провадженні органом досудового розслідування на проведення судово-економічної експертизи від 21 червня 2016 року №1829/1830 в розмірі 21 184 грн та судово-почеркознавчої експертизи від 20 липня 2016 року № 136 в розмірі 2 641 грн необхідно віднести на рахунок держави.
Виконуючи приписи ст. 442 КПК, об`єднана палата робить висновок про те, як саме повинна застосовуватись норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, що передала справу на розгляд об`єднаної палати.
✔️✔️Висновок:
Якщо особа звільняється від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК у зв`язку із закінченням строків давності, процесуальні витрати, понесені органом досудового розслідування та пов`язані зі здійсненням кримінального провадження, в тому числі й витрати на проведення експертизи, не стягуються з особи, кримінальне провадження щодо якої закрито на цій підставі, а відносяться на рахунок держави, окрім витрат, пов`язаних, зокрема, із залученням експерта стороною захисту.

🇺🇦 #судовапрактика #кримінальніпровадження #процесуальнівитрати

🤗Канал ЦДСП у "Telegram": https://t.me/cdoslidzennasp